IRHlukhivNPUInstitutional Repository of Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University
Електронний репозитарій Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка
Розділи
Виберіть розділ, щоб переглянути його колекції.
- Газета «Освітянські обрії» заснована й діє відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
- Дипломні роботи бакалаврів, магістрів
Нові надходження
Формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії в галузі знань А Освіта у процесі професійної підготовки
(Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2026) Юань, Веньцзін
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове розв’язання актуального наукового завдання, що полягає у визначенні, науковому обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії в галузі знань А Освіта у процесі професійної підготовки.
Актуальність дослідження зумовлена глибинними трансформаціями сучасного освітнього та наукового простору, що відбуваються під впливом глобалізаційних процесів, цифровізації суспільства, інтернаціоналізації науки, розвитку відкритої освіти, а також інтеграції України до Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору. В умовах зростання складності професійної діяльності науково-педагогічних працівників, її міждисциплінарного характеру та високої динаміки змін особливого значення набуває підготовка фахівців, здатних до гнучкого мислення, ефективної комунікації, критичного аналізу, інноваційної діяльності та безперервного професійного розвитку. Саме такі якості інтегруються в понятті «трансверсальні компетентності», які в сучасному науковому дискурсі розглядаються як універсальні, надпредметні, трансферабельні характеристики особистості, що забезпечують ефективність діяльності в різних професійних і соціальних контекстах.
Водночас аналіз освітньо-наукових програм українських закладів вищої освіти та освітньої практики дозволив виявити низку суперечностей, які демонструють недостатню зорієнтованість системи підготовки докторів філософії в Україні на цілеспрямоване формування зазначених компетентностей.
Здійснений аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових досліджень засвідчив, що проблема формування трансверсальних компетентностей розглядається здебільшого фрагментарно – через окремі навички, компоненти або освітні контексти, без цілісного осмислення цього феномену саме в підготовці майбутніх докторів філософії галузі освіти. Відсутність системних педагогічних моделей, чітко окреслених умов і методик формування трансверсальних компетентностей на третьому рівні вищої освіти зумовлює наукову новизну й практичну значущість обраного напряму дослідження.
На основі узагальнення наукових підходів уточнено сутність поняття «трансверсальні компетентності майбутнього доктора філософії в галузі знань А Освіта», яке визначено як інтегровану здатність особи ефективно здійснювати наукову, науково-педагогічну та професійну діяльність у різноманітних освітніх і соціальних контекстах, що ґрунтується на динамічно взаємопов’язаній сукупності знань, умінь, навичок, а також способів мислення, мотивів, цінностей і особистісних якостей, що мають універсальний і трансферабельний характер, забезпечують спроможність до інноваційної діяльності, міждисциплінарної взаємодії, ефективної педагогічної трансляції знань, а також розвитку трансверсальних компетентностей у здобувачів освіти в процесі майбутньої викладацької діяльності.
У дисертації обґрунтовано структуру трансверсальних компетентностей, що представлена трьома взаємопов’язаними компонентами: інформаційно-інноваційним, який забезпечує інтелектуальну та технологічну основу діяльності (критичне мислення, цифрова грамотність, креативність, здатність до безперервного навчання); соціальним, що визначає ефективність взаємодії (комунікативність, командна робота, тайм-менеджмент); особистісним, який репрезентує внутрішні ресурси особистості (емоційний інтелект, адаптивність, самомотивація, лідерство). Доведено, що зазначені компоненти перебувають у тісному взаємозв’язку і утворюють цілісну систему, яка забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності майбутнього доктора філософії.
На основі структурного підходу розроблено критеріально-діагностичний апарат дослідження, що містить три критерії, які конкретизовано через систему показників: інформаційно-інноваційний (показники: здатність до безперервного навчання; сформованість цифрової грамотності; наявність критичного мислення; здатність до креативності), соціальний (показники: розвиненість комунікативності; сформованість навичок співпраці; сформованість тайм-менеджменту) та особистісний (показники: розвиненість емоційного інтелекту; розвиненість гнучкості (адаптивності); наявність самомотивації; сформованість лідерських навичок). Для кожного показника розроблено діагностичні інструменти, що дозволяють здійснювати їх оцінювання.
Запропоновано чотири рівні сформованості трансверсальних компетентностей та розроблено їх якісні характеристики: базовий (характеризується фрагментарною сформованістю компетентностей і низьким рівнем їх застосування); адаптивний (відображає здатність до часткового використання компетентностей у типових ситуаціях); достатньо-професійний (передбачає системне використання компетентностей у професійній діяльності); високий інтегрований (характеризується творчим застосуванням компетентностей у складних і нестандартних ситуаціях). Така рівнева диференціація дозволяє здійснювати комплексну діагностику досліджуваного феномену та відстежувати динаміку його розвитку.
У результаті застосування методу експертного оцінювання визначено та обґрунтовано педагогічні умови формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії в галузі знань А Освіта в процесі професійної підготовки, зокрема: забезпечення індивідуальної освітньо-наукової траєкторії мабутніх докторів філософії; мотивування здобувачів освіти до формування трансверсальних компетентностей; підготовка науково-педагогічних працівників до впровадження методики формування трансверсальних компетентностей в освітньому процесі ЗВО; належне ресурсне забезпечення підготовки майбутніх докторів філософії; інтеграція формальної та неформальної освіти на засадах інноваційного підходу. Показано, що реалізація обґрунтованих педагогічних умов забезпечує цілісність процесу формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії та підвищує його ефективність. Спроєктовано структурно-функціональну модель формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії в галузі знань А Освіта в процесі професійної підготовки, яка включає методологічно- цільовий (мета, завдання, методологічні підходи, принципи), суб’єктний (науково-педагогічні працівники закладів вищої освіти, які забезпечують освітній процес за ОНП, здобувачі третього рівня вищої освіти, наукові керівники аспірантів та роботодавці), змістово-технологічний (компоненти трансверсальних компетентностей, зміст та етапи професійної підготовки, різновиди навчально-пізнавальної діяльності, педагогічні технології з їх організаційними формами, методами, а також засоби навчання), результативний (критерії та відповідні показники, рівні сформованості трансверсальних компетентностей, результат – позитивні зрушення в рівнях сформованості трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії) блоки.
Модель відображає логіку та внутрішню організацію процесу професійної підготовки майбутніх докторів філософії та забезпечує його цілісність і системність. Вона ґрунтується на системному, компетентнісному, діяльнісному та особистісно орієнтованому підходах. Розроблено авторську методику формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії в галузі А Освіта в процесі професійної підготовки, що реалізується в три етапи: адаптаційно-діагностичний, поглиблення й практичної апробації, систематизації та професійної самореалізації, кожен з яких характеризується відповідними цілями, змістом, методами та формами організації діяльності.Методика передбачає модернізацію змісту професійної підготовки майбутніх докторів філософії за рахунок наскрізного посилення компетентнісного спрямування освітніх компонентів циклу загальної та спеціальної підготовки ОНП, доповнення програм практик спеціальними завданнями, упровадження вибіркового освітнього компонента «Трансверсальні компетентності в науково-педагогічній діяльності викладача ЗВО», а також добір заходів неформальної освіти для залучення аспірантів, що в сукупності сприятиме підвищенню ефективності формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії.
Особливу увагу приділено впровадженню інноваційних педагогічних технологій (змішаного, дистанційного, ігрового, проблемного, проєктного навчання, тренінгових та кейс-технологій тощо), методів (імітаційно-ігрових, інтерактивних, проблемно-пошукових, методу проєктів, кейс-методу, супервізії, фасилітації, портфоліо, мікровикладання, тьюторингу, наставництва тощо), форм (проблемних, фасилітованих, мінілецій, дебатів, дискусій, тренінгів, воркшопів, школи, презентацій тощо), засобів (цифрових інструментів, проблемно-розвивальних вправ, індивідуальних творчих завдань, кейсів, презентацій, відкритих онлайн-курсів, платформ тощо), що забезпечують активну участь здобувачів освіти в різних видах формальної й неформальної освіти та сприяють розвитку їхньої суб’єктності.
Експериментальна перевірка ефективності запропонованих педагогічних умов і методики засвідчила їх результативність. Встановлено позитивну динаміку сформованості всіх компонентів трансверсальних компетентностей у здобувачів експериментальних груп. Зокрема, зафіксовано значне збільшення частки осіб із високим інтегрованим і достатньо-професійним рівнями, що свідчить про ефективність упроваджених педагогічних умов. Статистичний аналіз результатів (з використанням критерію Пірсона χ²) підтвердив достовірність отриманих змін на рівні значущості 0,05.
Результати дослідження мають теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення полягає в уточненні сутності поняття «трансверсальні компетентності майбутнього доктора філоофії в галузі знань А Освіта», обґрунтуванні їх структури, критеріїв і рівнів сформованості, визначенні педагогічних умов, розробленні моделі й методики їх формування в процесі професійної підготовки. Практичне значення полягає в удосконаленні освітньо-наукової програми підготовки майбутніх докторів філософії в галузі знань А Освіта, а саме: модернізації змісту підготовки за рахунок наскрізного посилення компетентнісного спрямування освітніх компонентів циклу загальної та спеціальної підготовки, доповненні програм практик спеціальними завданнями, розробленні навчально-методичного забезпечення та впровадженні вибіркового освітнього компонента «Трансверсальні компетентності в науково-педагогічній діяльності викладача ЗВО», методичних розробок занять, тренінгів, школи наукових керівників тощо, що використовувалися під час педагогічного експерименту; добірки масових відкритих онлайн-курсів для професійно-особистісного саморозвитку майбутніх докторів філософії засобами неформальної освіти, що в сукупності сприяє підвищенню ефективності формування трансверсальних компетентностей майбутніх докторів філософії.
Отримані результати можуть бути використані для розроблення освітньо-наукових програм, удосконалення змісту та технологій підготовки здобувачів третього рівня вищої освіти, а також у системі підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників.
Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок є розроблення цифрових інструментів діагностики трансверсальних компетентностей, дослідження їх формування в умовах міждисциплінарної підготовки, а також адаптація запропонованої методики до інших галузей знань.
С. Періодична преса Північного Лівобережжя 1920-х років як інструмент комуністичної пропаганди
(Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2026) Мозговий, Олексій
У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження періодичної преси Північного Лівобережжя України 1920-х років як інструменту комуністичної пропаганди в умовах становлення радянської влади.Проаналізовано функціонування преси як складової системи ідеологічного впливу, розкрито її роль у поширенні комуністичної ідеології, формуванні суспільної свідомості та забезпеченні ідеологічного контролю в регіональному вимірі.
У роботі доведено, що в умовах формування тоталітарної системи Радянського Союзу періодична преса була одним із ключових інструментів пропаганди, агітації та цензури, забезпечуючи трансляцію основних положень марксизму-ленінізму та реалізацію політики партійного керівництва. Комуністична преса як важливий елемент системи радянської пропаганди виконувала не лише інформаційну, а насамперед ідеологічну, мобілізаційну та виховну функції.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю всебічного вивчення механізмів функціонування радянської пропаганди як складової політики тоталітарного режиму. Радянська ідеологія справила тривалий вплив на суспільно-політичний розвиток України, а її інструменти, зокрема періодика, відігравали ключову роль у формуванні «нової людини» та інтеграції населення до радянської системи. Водночас у сучасних умовах з огляду на інформаційні виклики та використання пропагандистських практик у російсько-українській війні дослідження історичних витоків радянської пропаганди, її форм і методів набуває особливої наукової та суспільної значущості.
Актуальність теми посилюється також недостатньою розробленістю проблеми в українській історіографії. Незважаючи на наявність досліджень, присвячених радянській пресі, відсутній комплексний аналіз регіональних особливостей функціонування періодичної преси як засобу комуністичної пропаганди. Особливо це стосується Північного Лівобережжя України, де процеси формування радянського інформаційного простору мали свою специфіку.
Отже, дослідження радянської пропаганди, зокрема її регіональних виявів у
періодичній пресі 1920-х років, залишається на етапі активного становлення та
потребує поглибленого наукового опрацювання, що й визначає актуальність обраної теми.
Радянська пропаганда в періодичній пресі Північного Лівобережжя здійснювала свій вплив на місцеве населення в декількох тематичних напрямах.
Перший такий напрям – це міжнародна політика та радянська дипломатія. З цього
погляду можна виділити такі аспекти та особливості радянської газетної пропаганди:
- дотримання чіткої партійної лінії у висвітленні та інтерпретації міжнародної політики;
- зображення СРСР як фортеці, оточеної ворожими капіталістичними режимами;
- акцент у висвітленні соціальної напруженості, страйків і виступів у західних державах;
- розкол між елітами та робітничо-селянським класом в Європі, підтримка СРСР з боку західних робітничих організацій;
- інтерпретація політичних процесів в Європі та США через призму неминучості світової комуністичної революції;
- концентрація уваги на успіхах радянської дипломатії та правильності радянської зовнішньополітичної позиції.
Іншим важливим аспектом, на якому концентрувалася радянська комуністична пропаганда в періодичній пресі Північного Лівобережжя 1920-х років, є репрезентація перебігу бойових дій та зображення негативного образу ідеологічних ворогів радянського режиму. У цьому аспекті радянській пропаганді притаманні такі особливості:
- зображення протистояння з білогвардійськими військами та дискредитація
білогвардійських сил;
- дискредитація ідеологічних конкурентів передусім соціалістичних та
соціал-демократичних партій. Зображення поміркованих робітничих партій як
класових зрадників та союзників капіталу;
- антицерковна та антирелігійна пропаганда, виправдання конфіскації церковного майна та репресій проти священників;
- антиселянська пропаганда, критика місцевого селянства за недостатню підтримку більшовицької партії.
Третім напрямом, щодо якого працювала партійна пропаганда, є соціальні питання. У цьому напрямі радянській пропаганді притаманні такі особливості:
- імітація всенародної підтримки та схвалення партійної політики серед
робітників та селян Північного Лівобережжя. Зображення підтримки партійного
курсу серед різних частин населення регіону;
- зображення марксизму-ленінізму як ідеології прогресу та майбутнього, протиставлення марксистської ідеології з капіталізмом як архаїчною та неефективною системою;
- агітація за кооперацію та вступ до робітничих та сільськогосподарських
кооперативів, підтримка самоорганізації незаможних селян;
- спекуляції на темі соціальної справедливості та рівноправ’я. Використання теми прав жінок та підтримки молоді для просування партійної лінії;
- відсутність чіткого розуміння настроїв місцевого населення та поступове
наростання ідеологізації пропаганди, що супроводжувалося критикою місцевого
селянства та робітників за недостатню комуністичну завзятість та запереченням
власних пропагандистських тез, якщо вони не знаходили відгуку серед місцевого
населення.
У дисертації встановлено, що формування системи радянської періодичної преси в регіоні відбувалося як складова централізованої політики держави, спрямованої на створення єдиного ідеологічного простору. Сформована мережа газет, періодики та спеціалізованих видань діяла в межах жорсткої ієрархії та під контролем партійних органів, що забезпечувало уніфікацію змісту, ідеологічну спрямованість та ефективність пропагандистського впливу. Преса була інструментом реалізації ідеологічного контролю, транслюючи офіційні наративи та формуючи лояльність до радянської влади.
Одним із найважливіших напрямів роботи газетної пропаганди Північного
Лівобережжя 1920-х років є залучення населення до партійного життя. Пропаганда активно працювала над тим, щоб надати комуністичній партії та марксистсько-ленінській ідеології всенародного характеру. У цьому аспекті можна виокремити такі особливості радянської газетної пропаганди в пресі Північного Лівобережжя:
- концентрація уваги на важливих партійних святах та річницях, висвітлення партійних з’їздів та уславлення партійних керівників;
- ідеалізація образу В. Леніна після його смерті, перетворення його на надлюдську фігуру;
- акцент на проголошенні єдності партії і народу;
- уславлення міжнародного комуністичного руху, репрезентація комуністичного інтернаціоналу як єдиної сили, що відстоює права робітників і селян.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше здійснено комплексне дослідження періодичної преси Північного Лівобережжя 1920-х років як інструменту комуністичної пропаганди на основі суцільного опрацювання корпусу регіональної періодики, що дозволило реконструювати структуру, зміст і механізми функціонування радянського пропагандистського дискурсу на регіональному рівні.
У дисертації вперше:
- обґрунтовано цілісну модель функціонування періодичної преси Північного Лівобережжя як засобу комуністичної пропаганди, що поєднує інституційний, змістовий та функціональний виміри;
- розкрито особливості реалізації марксистсько-ленінської концепції пропаганди в діяльності періодичної преси Північного Лівобережжя, визначено її роль у формуванні інформаційної політики радянської влади;
- реконструйовано систему регіональної радянської преси на основі суцільного аналізу 355 назв періодичних видань Північного Лівобережжя 1920-х років, визначено її структуру, типологію та динаміку розвитку;
- виявлено, типологізовано механізми конструювання образу «ідеологічного
ворога» в регіональній пресі (політичні, соціальні, релігійні та зовнішньополітичні виміри) та визначено їх функціональне призначення в системі пропагандистського впливу;
- встановлено особливості поширення центральної ідеологічної політики на
регіональний рівень через пресу, зокрема механізми адаптації загальносоюзних
наративів до локального соціального контексту;
- визначено конкретні форми і засоби залучення населення до партійно-політичного життя через періодичну пресу (репрезентація масової підтримки, мобілізаційні кампанії, символічна політика, пропаганда кооперації та участі в партійних структурах).
Удосконалено:
- методику дослідження періодичної преси як історичного джерела шляхом
поєднання контент-аналізу, статистичного підходу та проблемно-хронологічного
методу, що дозволило перейти від описового до аналітичного рівня узагальнень;
- підходи до аналізу періодичної преси як багаторівневого інструменту
пропаганди, уточнивши співвідношення інституційного контролю, змістового
наповнення та комунікативних стратегій;
- інтерпретацію взаємозв’язку між центральною ідеологічною політикою та
її регіональною реалізацією, показавши не лише трансляційний, а й адаптаційний
характер функціонування преси.
Набули подальшого розвитку:
- дослідження історії періодичної преси Північного Лівобережжя 1920-х років на основі розширення джерельної бази та залучення масиву малодосліджених газетних видань;
- вивчення пропагандистського дискурсу як інструменту впливу на суспільну свідомість;
- наукові уявлення про еволюцію комуністичної пропаганди на сторінках радянської преси через конкретизацію її тематичних, функціональних і риторичних змін упродовж 1920-х років.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що його основні положення, висновки та результати сприяють подальшому дослідженню
особливостей функціювання системи комуністичної пропаганди на території
Радянської України та СРСР загалом. Зокрема, розкриті особливості висвітлення
міжнародної політики та зовнішньої політики СРСР у періодиці Північного
Лівобережжя 1920-х років, простежена еволюція підходів партійної газетної
пропаганди до зображення міжнародної політики та ролі СРСР у ній.
Охарактеризовано соціальні питання як об’єкт пропагандистського дискурсу в
регіональній пресі Північного Лівобережжя 1920-х років, виокремлено основні
тематичні аспекти, у межах яких здійснювалася пропаганда на сторінках газет;
описано специфіку залучення місцевого населення до партійно-політичного життя
на сторінках місцевої періодики Північного Лівобережжя 1920-х років, здійснено
аналіз репрезентації бойових дій на сторінках регіональних газет та «образу
ворога» як засобу партійної боротьби проти ідеологічних ворогів у газетній
пропаганді Північного Лівобережжя 1920-х років.
Отримані в дослідженні наукові результати можуть бути використані в
подальших наукових працях, монографіях і дисертаціях. Вони можуть бути
використані під час підготовки праць з історії преси, розроблення університетських і шкільних курсів з історії України, лекційних курсів з історії преси для поглиблення знань із новітньої історії.
Особистий внесок здобувача полягає в тому, що дисертаційна робота є
самостійно виконаною науковою працею, у якій усі наукові результати,
теоретичні положення та узагальнення належать авторові. Концептуальні підходи,
методологія дослідження, постановка наукових завдань, аналіз джерельної бази та
формулювання висновків є особистим науковим доробком здобувача.
Основні положення дисертації апробовано в наукових публікаціях автора. У
працях, підготовлених у співавторстві, здобувачеві належить провідна роль у
розробленні дослідницької проблематики, зборі й аналізі історичних джерел,
обґрунтуванні теоретичних положень і формулюванні висновків. Зокрема, у
спільних публікаціях автор здійснив аналіз механізмів інтеграції комуністичної
пропаганди в освітню сферу, розкрив особливості дослідження пропагандистських практик в умовах декомунізації, а також обґрунтував роль пропаганди як складової суспільного розвитку.
Отримані результати сприяють глибшому розумінню ролі періодичної
преси як інструменту формування ідеології, механізмів функціонування
радянської пропаганди та її впливу на суспільство.
Формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних у процесі професійної підготовки
(Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2026) Криворучко, Віталій
У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування та практичне розв’язання актуального наукового завдання – формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних у процесі професійної підготовки.
Аналіз нормативно-правових актів і наукових джерел засвідчив, що
проблема формування готовності майбутніх офіцерів Національної гвардії
України (НГУ) до виконання завдань з охорони громадської безпеки,
конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних залишається недостатньо
розробленою. Відповідно до Закону України «Про Національну гвардію України», на НГУ покладено функції забезпечення громадської безпеки, захисту прав і свобод громадян, конвоювання осіб, їх екстрадиції та охорони під час судових процесів, що зумовлює високі вимоги до професійної готовності офіцерів. З 2014 року службово-бойова діяльність підрозділів НГУ ускладнилася через участь у виконанні завдань у районі Операції обʼєднаних сил (ООС), захисті критичної інфраструктури, стабілізаційних заходах, відсічі збройній агресії рф, а також у забезпеченні заходів під час пандемії COVID-19 та воєнного стану. Особовий склад НГУ залучається до охорони громадського порядку (ОГП), служби на блокпостах, конвоювання військовополонених і взаємодії з іншими силовими структурами, що актуалізує потребу формування
згаданої готовності майбутніх офіцерів.
З’ясовано сутність поняття «готовність майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних», під якою розуміємо полікомпонентну динамічну характеристику курсантів, репрезентовану сформованістю мотивів, установок і прагнень здійснювати діяльність, пов’язану з виконанням завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних, ціннісним ставленням до цієї діяльності, що базується на системі знань та вмінь виконувати означені службові завдання, здатності протистояти стресам, рефлексії результатів своєї діяльності й формується шляхом цілеспрямованого педагогічного впливу.
Уточнено структуру готовності майбутніх офіцерів до виконання
завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та
охорони підсудних у процесі професійної підготовки, яка охоплює такі взаємопов’язані компоненти: психологічний, когнітивний, діяльнісний, рефлексійний.
Визначено критерії досліджуваного феномену, однойменні компонентам, та відповідні їм показники: психологічний (показники: професійна спрямованість та інтереси; система ціннісних орієнтацій; життєстійкість особистості; нервово-психічна стійкість до стресогенних чинників; здатність до соціально-психологічної адаптації), когнітивний (показники: система правових знань; тактичні знання щодо охорони порядку, конвоювання та екстрадиції; технічна обізнаність у сфері застосування
спецзасобів, озброєння, спецтранспорту та БПЛА), діяльнісний (показники:
здатність до прийняття правомірних рішень у типових та кризових ситуаціях;
володіння тактичними прийомами охорони, обшуку та супроводження;
управлінські навички керівництва підрозділом; здатність практичного
застосування технічних і спеціальних засобів), рефлексійний (показники:
об’єктивність професійної самооцінки; здатність до критичного аналізу
результатів власної діяльності; самоконтроль в екстремальних умовах;
сформованість стратегій професійного саморозвитку) та рівні (високий, середній, низький) формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних у процесі професійної підготовки.
У дослідженні визначено організаційно-педагогічні умови формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних у процесі професійної підготовки (удосконалення системи відбору та професійного розвитку викладачів ВВНЗ НГУ; оновлення змісту освітніх програм та навчально-методичного забезпечення освітніх компонентів; створення та використання навчальних фільмів професійного спрямування; створення спеціалізованого просторово-предметного освітнього середовища у ВВНЗ).
Для досягнення поставленої мети дослідження розроблено змістово-функціональну модель формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних, яка відображає цілісну систему педагогічного впливу, що забезпечує поетапний розвиток такої готовності.
Фундаментальною основою для визначення параметрів цієї моделі виступає
соціальне замовлення, яке безпосередньо впливає на її наповнення та вектор
розвитку. Змістово-функціональна модель структурно складається з чотирьох
взаємопов’язаних блоків – методологічно-цільового (мета, завдання, методологічні підходи, загальнодидактичні та спеціальні принципи), субʼєктного (викладачі, курсанти), організаційно-змістового (компоненти готовності, зміст підготовки, методи, форми організації навчальної діяльності, засоби навчання та виховання) та результативно-оцінювального (критерії, відповідні їм показники, діагностичні методики, рівні сформованості досліджуваної готовності, результат – позитивна динаміка рівнів сформованості досліджуваної готовності), кожен з яких виконує певну
функцію в забезпеченні процесу формування готовності майбутніх офіцерів
до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання,
екстрадиції та охорони підсудних.
Розроблено методику формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання,екстрадиції та охорони підсудних, що охоплює зміст (реалізація освітніх компонентів «Правові засади службово-бойової діяльності підрозділів НГУ», «Управління повсякденною діяльністю підрозділів», «Службово-бойова діяльність підрозділів», «Інформаційні технології та електронні комунікаційні системи», «Вогнева підготовка», «Фізичне виховання та методика фізичної підготовки», «Будова та експлуатація військової техніки», Логістичне
забезпечення підрозділів», «Військова практика»), форми (лекції, практичні, групові, бінарні, семінарські заняття, консультації, самостійна робота), методи (традиційні (пояснювально-ілюстративні), пасивні (перегляд навчальних
відеофільмів), активні (самостійне опрацювання нормативно-правових актів,
виконання індивідуальних завдань) та інтерактивні (дискусії, ігри, тренінги,
кейс-метод)), що забезпечує ефективність цього процесу. У ході педагогічного експерименту, до якого було залучено 128 курсантів Київського інституту НГУ, встановлено суттєве підвищення рівнів готовності здобувачів освіти експериментальної групи порівняно з контрольною за всіма структурними компонентами. Зокрема, зростання показників високого рівня в експериментальній групі становило: за когнітивним компонентом – на 35,3 %, психологічним – на 29,4 %, діяльнісним – на 29,4 % та рефлексійним – на 28 %. Статистичний аналіз із застосуванням критерію χ² Пірсона підтвердив достовірність отриманих результатів на рівні значущості 0,05, що математично доводить ефективність упровадженої
змістово-функціональної моделі та визначених організаційно-педагогічних умов.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше: виявлено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено організаціно-педагогічні умови формування готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання,екстрадиції та охорони підсудних у процесі професійної підготовки; розроблено змістово-функціональну модель формування досліджуваної готовності, що охоплює чотири взаємопов’язані блоки: методологічно-цільовий, суб’єктний, організаційно-змістовий, результативно-оцінювальний;уточнено сутність, структуру, критерії, показники та рівні сформованості
готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних; удосконалено сутність поняття «готовність майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних» та її структуру; діагностичний інструментарій для визначення рівнів сформованості готовності майбутніх офіцерів до виконання завдань з охорони громадської безпеки і порядку, конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних; удосконалено зміст, форми, методи формування досліджуваної готовності; подальшого розвитку набули теоретичні положення компетентнісного підходу до професійної підготовки майбутніх офіцерів у
ВВНЗ та закладах освіти зі специфічними умовами навчання.
Практичне значення результатів дослідження полягає в удосконаленні змісту та методичного забезпечення професійної підготовки майбутніх офіцерів. Основні результати впроваджено через діагностичний інструментарій, інноваційні методи навчання, моніторинг та верифікацію перевірки ефективності організаційно-педагогічних умов підготовки, освітнє середовище. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення теоретичних і методичних засад професійної підготовки майбутніх офіцерів; підготовки посібників, програм навчальних дисциплін; у системі післядипломної освіти; у професійній діяльності
науково-педагогічних та педагогічних працівників (інструкторів) ВВНЗ.
Формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у процесі фахової підготовки
(Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2026) Кириєнко, Олена
У дисертаційній роботі розглянуто наукове завдання щодо формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки та запропоновано новий підхід до її розв’язання, що полягає у виявленні, теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки та методики їх реалізації.
Аналіз нормативно-правових документів, наукових праць, освітніх програм предметної спеціальності 014.05 Середня освіта (Біологія та здоров’я людини) першого (бакалаврського) рівня вищої освіти низки закладів вищої освіти України, навчальних планів, робочих програм дисциплін, а також результатів анкетування викладачів дав змогу визначити стан розробленості проблеми формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки в педагогічній теорії та практиці. Зокрема, встановлено, що за безумовної значущості та результативності досліджень сучасних учених проблема формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у процесі фахової підготовки є однією з ключових у сучасній педагогічній теорії та практиці. У ході дослідження доведено, що проблема формування професійної компетентності майбутніх учителів біології розглядається в різних аспектах (готовність до професійної діяльності, організація практичної підготовки, методична компетентність тощо), проте потребує подальшого системного теоретико-методологічного обґрунтування з урахуванням сучасних викликів цифровізації освіти, інтеграції науки і практики.
У роботі уточнено сутність поняття «професійна компетентність майбутніх учителів біології», яку потрактовано як інтегровану здатність особистості ефективно здійснювати навчання, виховання та розвиток здобувачів загальної середньої освіти в процесі викладання біології, що ґрунтується на динамічній комбінації предметних і методичних знань, умінь і навичок, способів професійного мислення, ціннісно-мотиваційних орієнтацій, комунікативних та рефлексійних умінь; формується в процесі професійної підготовки із застосуванням наукових методів пізнання та інноваційних освітніх технологій і набуває подальшого розвитку в професійній діяльності.
На основі аналітичного огляду літературних джерел уточнено структуру професійної компетентності майбутніх учителів біології, що охоплює чотири взаємопов’язані компоненти: мотиваційно-ціннісний (цінності, професійні мотиви, інтереси майбутніх учителів біології, що визначають їхнє ставлення до педагогічної діяльності; прагнення досягати високих результатів у професійній сфері; орієнтація на значущість і соціальну цінність професії вчителя біології); теоретико-методологічний (теоретичні знання з біологічної науки, розуміння структури професійної компетентності вчителя біології; володіння методикою навчання біології та теоретичними основами організації освітнього процесу); операційнио-діяльнісний (здатність застосовувати методичні, організаційні та інноваційно-технологічні вміння і навички в освітньому процесі; володіння сучасними педагогічними технологіями, цифровими ресурсами у викладанні біології; уміння прогнозувати результати навчання); особистісно-рефлексійний (особистісні професійно важливі якості майбутнього вчителя біології; здатність до рефлексії; готовність до професійного самовдосконалення та ефективної комунікативної взаємодії з учнями).
Відповідно до структурних компонентів професійної компетентності майбутніх учителів біології визначено критерії та показники її сформованості: аксіологічний (показники: сформованість професійних мотивів; прагнення досягати високих результатів у професійній діяльності; наявність ціннісних установок на педагогічну діяльність); когнітивний (показники: знання щодо професійної компетентності вчителя біології; сформованість знань з біологічної науки; наявність знань з методики навчання біології); праксеологічний (показники: наявність методичних, інформаційно-технологічних, організаційних умінь та навичок; володіння операційно-діяльнісними вміннями та навичками; наявність інноваційно-технологічних умінь та навичок); особистісний (показники: здатність до рефлексії; здатність до професійного самовдосконалення; розвинені комунікативні та організаторські здібності).
Визначено рівні сформованості професійної компетентності майбутніх учителів біології: низький, середній, достатній, високий.
У процесі дослідження із застосуванням методу експертного оцінювання визначено педагогічні умови, що забезпечують ефективне формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки, а саме: поєднання традиційних та інноваційних форм, методів, технологій і засобів навчання; забезпечення позитивної мотивації майбутніх учителів біології до формування професійної компетентності в процесі навчання та самостійного оволодіння знаннями; створення інноваційного особистісно орієнтованого освітнього середовища з поєднанням формальної, неформальної та інформальної освіти; розвиток творчої, рефлексійної та комунікативної індивідуальності майбутнього вчителя.
Для досягнення поставленої мети дослідження розроблено структурно-функціональну модель формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у фаховій підготовці, що охоплює п’ять взаємопов’язаних блоків: блок стратегічних орієнтирів (мета, завдання), блок взаємодії суб’єктів освітнього процесу (здобувачі вищої освіти, викладачі), блок науково-методологічних засад (методологічні підходи, принципи, педагогічні умови), блок змістового наповнення та освітніх процесів (етапи формування професійної компетентності, методи, форми, засоби, технології, змістова
підготовка), блок моніторингу та діагностики (компоненти професійної компетентності майбутніх учителів біології, критерії, показники, рівні сформованості професійної компетентності майбутніх учителів біології, діагностичний інструментарій, очікуваний результат).
Схарактеризовано методику формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у фаховій підготовці, що базується на організації цілісного процесу, що охоплює дібрані форми, методи, засоби та технології, що мають на меті формування мотиваційно-ціннісного, теоретико-методологічного, операційно-діяльнісного, особистісно-рефлексійного компонентів досліджуваної здатності. Розроблено комплекс навчально-методичного супроводу формування професійної компетентності майбутніх учителів біології.
Аналіз та узагальнення результатів експериментального дослідження дали змогу виявити позитивну динаміку сформованості професійної компетентності майбутніх учителів біології в експериментальних групах, що проявлялася в зростанні кількості здобувачів освіти з достатнім та високим рівнями сформованості компонентів досліджуваної компетентності та одночасному зменшенні кількості студентів із низьким і середнім рівнями. Ефективність виявлених та теоретично обґрунтованих педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх учителів біології підтверджено результатами статистичного аналізу даних формувального експерименту.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше: виявлено, теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність педагогічних умов формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у фаховій підготовці; розроблено та апробовано структурно-функціональну модель формування професійної компетентності майбутніх учителів біології у фаховій підготовці, що охоплює п’ять взаємопов’язаних блоків: блок стратегічних орієнтирів, блок взаємодії суб’єктів освітнього процесу, блок науково-методологічних засад, блок змістового наповнення та освітніх процесів, блок моніторингу та діагностики; уточнено сутність, структуру професійної компетентності майбутніх учителів біології, критерії, показники та рівні сформованості цієї здатності. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробленні та впровадженні в освітній процес закладів вищої освіти навчально-методичного комплексу з інноваційними елементами з метою формування професійної компетентності майбутніх учителів біології в процесі фахової підготовки. Зазначений супровід передбачає збагачення змісту фахової дисципліни «Ботаніка та мікологія» професійно орієнтованим складником, спрямованим на інтеграцію теоретичних знань і практичних умінь майбутніх учителів біології.
У межах дослідження розроблено та впроваджено авторські вибіркові навчальні дисципліни професійного спрямування («Візуальна психодіагностика», «Фітоценологія», «Основні фізіологічні процеси в життєдіяльності організмів», «Практикум з лікарських рослин», «Ресурсознавство лікарських рослин») та їх навчально-методичне забезпечення, що охоплює навчальні й робочі програми, силабуси, зміст лекцій, плани практичних занять, завдання для самостійної та індивідуальної роботи здобувачів вищої освіти, систему оцінювання навчальних досягнень і перелік питань для підсумкового контролю. Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення теоретичних і методичних засад фахової підготовки майбутніх учителів біології, під час розроблення навчально-методичних посібників і програм дисциплін, а також у професійній діяльності науково-педагогічних і педагогічних працівників ЗВО, задіяних у підготовці здобувачів вищої освіти за предметною спеціальністю 014.05 Середня освіта (Біологія та здоров’я
Формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у закладах вищої освіти
(Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, 2026) Химан, Галина
У дисертації здійснено теоретичне обґрунтування та практичне розв’язання важливого наукового завдання щодо формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти.
Аналіз нормативних та законодавчих документів, теоретичних джерел дозволяє стверджувати, що різні аспекти формування арттерапевтичної компетентності майбутніх фахівців у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти розглядають вітчизняні та зарубіжні вчені. Утім установлено, що поза їхньою увагою залишилось питання формування означеної компетентності в майбутніх психологів. Натомість на сьогодні існує гостра потреба в розробленні цілісних методичних підходів для ефективної психологічної допомоги людям в умовах сучасних соціокультурних викликів, зокрема, для стабілізації емоційного стану, зниження рівня стресу та подолання травматичних переживань за допомогою мистецьких засобів. Це свідчить про актуальність проблеми формування означеної здатності в майбутніх психологів.
Аналіз Стандарту вищої освіти, освітніх програм спеціальності 053 Психологія першого (бакалаврського) рівня вищої освіти закладів вищої освіти України, навчальних планів, робочих програм дисциплін дав змогу визначити стан розробленості проблеми формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ЗВО.
Установлено, що їм бракує системних знань з арттерапії, знань методики її застосування в професійній діяльності, а також розуміння можливостей використання арттерапевтичних технологій з огляду на потреби людей.
У роботі уточнено сутність поняття «арттерапевтична компетентність майбутнього психолога», яку потрактовуємо як здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність відповідно до вимог професійного стандарту, що характеризується наявністю в неї арттерапевтичних знань, умінь, навичок, способів мислення, особистого практичного досвіду арттерапевтичної діяльності, ціннісного ставлення до неї і проявляється в спроможності успішно здійснювати психологічний вплив на людей засобами арттерапії з огляду на їхні потреби.
З огляду на трактування сутності досліджуваної здатності та на основі аналітичного огляду літературних джерел з означеної проблеми уточнено структуру арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів, що охоплює чотири взаємопов’язані компоненти: мотиваційно-ціннісний (цінності, мотиви, потреби та інтереси майбутніх психологів, що виражають їхнє усвідомлене спонукання до арттерапевтичної діяльності, сукупність усіх психічних процесів, якими визначається поведінка людини в цілому), когнітивний (система арттерапевтичних знань; розуміння можливостей використання арттерапевтичних технологій з огляду на потреби людей), діяльнісний (уміння застосовувати наявні арттерапевтичні знання в професійній діяльності, а також у різних життєвих ситуаціях), особистісно-рефлексійний (розвиненість особистісних якостей; здатність до рефлексії та корекції власної діяльності й арттерапевтичної компетентності).
Відповідно до компонентів арттерапевтичної компетентності визначено однойменні їм критерії та показники її сформованості: мотиваційно-ціннісний (показники: усвідомлення потреби в засвоєнні арттерапевтичних знань; ціннісне ставлення до арттерапевтичної діяльності; прагнення розвивати власну арттерапевтичну компетентність), когнітивний (показники: система арттерапевтичних знань; розуміння можливостей використання арттерапевтичних технологій з огляду на потреби людей; знання методики застосування арттерапії в професійній діяльності), діяльнісний (показники: уміння застосовувати на практиці набуті арттерапевтичні знання; уміння використовувати арттерапевтичні технології з урахуванням потреб людей; володіння методиками щодо застосування арттерапії в професійній діяльності), особистісно-рефлексійний (показники: розвиненість емпатії, вольових та гуманістичних якостей особистості; здатність до самооцінювання власного рівня арттерапевтичної компетентності; здатність до рефлексії та корекції власної арттерапевтичної діяльності). Визначено рівні сформованості арттерапевтичної компетентності: високий, достатній, середній та початковий.
З використанням методу експертного оцінювання виявлено та теоретично обґрунтовано педагогічні умови, що забезпечують успішне формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки: створення творчого освітнього середовища, що передбачає використання арттерапевтичних засобів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців; підвищення мотивації здобувачів освіти до арттерапевтичної діяльності; удосконалення змісту арттерапевтичної підготовки майбутніх психологів у процесі професійної підготовки в закладах вищої освіти; залучення майбутніх психологів до
У процесі дослідження розроблено структурно-функціональну модель формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки, що охоплює чотири взаємопов’язані блоки: методологічно-цільовий (мета, завдання, методологічні підходи, принципи), суб’єктний (взаємодія між науково-педагогічними працівниками ЗВО та майбутніми психологами), змістово-діяльнісний (структурні компоненти, етапи формування зазначеної здатності, зміст, форми, технології, методи, засоби навчання), оцінювально-результативний (критерії та показники, рівні сформованості арттерапевтичної компетентності, очікуваний результат).
Розроблено методику поетапного формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки, яка базується на цілісному підході, ящо охоплює відібрані форми (лекції, семінарські, практичні, лабораторні заняття, самостійну роботу, різні види практики, позааудиторну роботу, тренінги, майстер-класи, круглі столи, наукові гуртки та ін.), технології (дистанційного навчання, цифрові, прєктну, тренінгову, кейс-технологію) та методи (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемний, евристичний, дослідницький, інтерактивний), спрямовані на розвиток мотиваційно-ціннісного, когнітивного, діяльнісного та особистісно-рефлексійного компонентів досліджуваної здатності.
У процесі аналізу та узагальнення результатів експериментального дослідження було виявлено позитивну динаміку сформованості арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів в експериментальній групі, що виявляється в збільшенні кількості здобувачів освіти з високим та достатнім рівнями сформованості компонентів цієї здатності з одночасним зменшенням їх кількості із середнім та початковим рівнями. Ефективність виявлених та обґрунтованих педагогічних умов формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів підтверджено статистичним аналізом результатів формувального експерименту.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше: виявлено, теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ЗВО; розроблено структурно-функціональну модель формування досліджуваної здатності, що відображає змістові аспекти формування цієї здатності та охоплює чотири взаємопов’язані блоки: методологічно-цільовий, суб’єктний, змістово-діяльнісний, оцінювально-результативний; уточнено сутність та структуру, критерії, показники та рівні сформованості арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки; удосконалено зміст, форми, методи формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ЗВО; подальшого розвитку набули теоретичні аспекти формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ЗВО.
Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленні та впровадженні в освітній процес закладів вищої освіти навчально-методичного забезпечення формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у ЗВО: методичних рекомендацій «Реалізація педагогічних умов формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у закладах вищої освіти», дисциплін за вибором «Практикум з арттерапії» та «Формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів у процесі професійної підготовки у закладах вищої освіти», методичних розробок квестів, акцій, марафонів, тренінгових, виховних занять арттерапевтичного спрямування; діагностичного інструментарію для визначення рівнів сформованості компонентів формування арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів.
Результати дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення теоретичних і методичних засад фахової підготовки майбутніх психологів; підготовки посібників, програм навчальних дисциплін; у системі післядипломної педагогічної освіти; у професійній діяльності науково-педагогічних та педагогічних працівників закладів вищої освіти, задіяних в освітньому процесі професійної підготовки здобувачів освіти за спеціальністю 053 Психологія.