Гетьманування Кирила Розумовського (1750 – 1764 рр.) 

1.                «Золота осінь» української автономії.

2.                 Оформлення суспільних верств і нової однорідної еліти.

3.                «Глухівська петиція» 1763 р. Скасування інституту гетьманства.

 Див. http://izbornyk.org.ua/chernlet/chern05.htm

1.                  «Золота осінь» української автономії.

Кандидат на гетьмана Кирило Розумовський був молодою люди­ною. Не дивлячись на проникнення інтересами С-Петербурзького двору у нього (зберігалась любов до Батьківщини, з якої його було вивезено 15-річним юнаком. Після набуття освіти в університетах Німеччини, Франції і Італії у 18-літньому віці, в 1746 році його було призначено президентом С-Петербурзької Академії Наук.

Останній гетьман України (1747— 1764). Народився в с Лемеші в сім'ї козака Григорія Розума. Отримав домашню початкову освіту, а 1743 року цариця Єлизавета Петрівна відправила його на навчання до Європи в супроводі академіка графа Г. Теплова. У 1743— 1745 pp. слухав лекції математика Ейлера в Берліні, навчався в університетах Геттінгена, Кенігсберга та Страсбурга. Після повернення до Петербурга в 1745 р. став дійсним камергером, у 18-річному віці був призначений президентом Петербурзької АН (перебував на цій посаді майже 20 років, підтримував наукові дослідження М. Ломоносова).

У січні 1750 року українські депутати Гудович і Ханенко привезли до Глухова одержану в Колегії іноземних справ грамоту на відновлення гетьманства. Гетьманською столицею ви­значалось місто Батурин, однак після російського погрому це місто ще не могло виконувати столичних функцій. У лютому цього ж року до міста Глухова з царською грамотою прибув уповноважений імператриці генерал-аншеф граф І. Гендриков.

22 лютого 1750 року о 10-й годині ранку відбулась елекція (обрання) з участю духовенства на чолі з митрополитом Тимофієм Щербацьким, мирських чинів і козацької старшини, на якій Кирила Розумовського було заочно обрано гетьманом Лівобережної України. В честь знаменної події були зроблені салют із 101 гармати і стрільба із рушниць, полкам для веселощів видано більш 900 відер горілки. Гендриков одержав від старшини 10 тисяч, а супроводжуючі його чиновники по 3 тисячі карбованців[1].

Почалася «золота осінь» української автономії. У Глухові були ліквідовані правління «Гетьманського уряду», Комісія економії описних Малоросійських маєтків, припинялася дія Таємної експедиції, із України відкликались всі російські чиновни­ки. Справи гетьманської України, регулювання відносин з нею передавалися з відома Сенату до Колегії іноземних справ.

У своє правління новий гетьман вступив 23 червня 1750 року і доручив його Генеральній канцелярії у складі судді Лисенка, підскарбія Скоропадського, осавула Валієвича, а Генеральний суд — генеральному судді Горленку, хорунжому Ханенку, бунчужному Оболонському.

Правою рукою новообраного українського гетьмана став його давній опікун і наставник Григорій Теплов, який поступово перетворився на негласного правителя Лівобережної України.

Владі гетьмана була підпорядкована до цього незалежна Запорізька Січ.

http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor19.html

він не захотів їхати із столиці в провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав у Глухів. Через рік Кирило Розумовський в званні генерал-фельдмаршала прибув до Глухова. Як і при обранні, церемонія його приведення в гетьманство проводилась з великою урочистістю, відповідно до порядку обрання, генеральною старшиною. Везлися на конях і в каретах гетьманські клейноди, оточені з усіх боків бунчуковими і військовими товаришами. Везено було і царську грамоту, адре­совану К. Розумовському. Сам він їхав шестериком у розкіш­ній кареті, оточений скороходами І лакеями, в супроводі бун­чукових товаришів, запорозьких козаків і компанійців (служного люду із найманих полків). Урочистий акт приведення генерал-фельдмаршала у гетьманство відбувся в Миколаївській церкві. Потім клейноди були відвезені у гетьманську палату. Там же було влаштовано (обід для духовенства, козацької старшини та інших чинів.

На початку свого гетьманування К. Розумовський рідко залишався у своїй столиці — Глухові, здебільшого перебував у Петербурзі. Хоч він перейнявся інтересами та звичаями пишного столичного життя, але не забував і про українські справи. К. Розумовський став виразником прагнень освіченої та заможної частини українського суспільства щодо відновлення прав і свобод України, досягнутих за часів Б. Хмельницького.

Гетьман К. Розумовський у межах своїх повноважень і мож­ливостей піклувався про інтереси України, використовуючи для цього свої зв'язки при імператорському дворі При ньому знову ввійшли в систему загальні з’їзди старшини у Глухові, на яких обговорювались і приймались рішення з найважливіших справ. Ці з’їзди за способом їх проведення і за характером питань які на них розглядались, поступово набували рис українського сейму.

Контроль над діяльністю усіх державних виконавчих установ знаходився у веденні канцелярії гетьмана К. Розумовського. Управління гетьманськими ранговими маєтками здійснювалось домовою економічною канцелярією при гетьманові.

З метою захисту прав мешканців столиці Гетьманщини була створена і почала працювати Слідча комісія про розбір кривд, завданих Глухівським гарнізонним полком жителям міста Глухова.

К.Розумовський відстоював фінансову незалежність України і лише в 1754 році наступило її перше обмеження. Згідно з царським указом гетьман був зобов'язаний складати звіти цар­ському урядові про прибуткові та видаткові статті українського бюджету Цього ж року відмінялись евекти та індукти, від чого гетьманська скарбниця втрачала 50 тисяч карбованців щорічного прибутку від торгівлі з Австрією, Сицилією, Швецією, Силезією та іншими країнами.

Наступного року між Україною і Росією встановлювалась вільна торгівля без усякого мита. Також було відхилене прохання гетьмана про його право розпоряджатися земельним фондом України.

Гетьман намагався встановити вільні дипломатичні відносини з західноєвропейськими державами і визволити Українське населення від участі в імперських війнах і походах. Але Лівобережна Україна була втягнута в Семирічну війну з Прусією (1756-1763 рр.). У 1757 році в Прусію було послано 1000 компанійців, які взяли участь в битві під Егерсдорфом. Тоді ж було послано 800 селян- погоничів, із яких більша частина в поход, померла, і лише незначна кількість їх повернулася додому. У 1760 році на пруський було послано знову 2000 козаків і відправлено 4000 волів для перевезень. У народній поезії збереглися пісні про битву під Кюстрином, в якій загинуло декілька тисяч українців — козаків та погоничів.

У 1758 році К. Розумовський переніс свою резиденцію до Батурина. У місті не вистачало пристосованих для з'їздів і розміщення старшини будинків, тому центр політичного життя України майже весь час перебував у Глухові.

На одному із з’їздів старшини у Глухові хтось із її пред­ставників виступив з промовою, текст якої довгий час передавався з рук в руки під назвою «Про поправління стану Малоросії» Автор промови ідеалізував давні порядки, коли «були у нас сейми або генеральні ради», його ідеалом був конституційно-парламентський устрій  української козацької держави. Він надавав перевагу польським республіканським порядкам перед російським самодержавством. На його думку всі політичні права повинні належати українській старшині, перехід посполитих селян заборонений, судова реформа повинна зосередити суд у руках старшини.

У 1756 році неофіційно діючий кодекс законів «Права, по которьім судися малороссийский народ» із С-Петербурга було переслано до Глухова спеціальній комісії для розгляду. При позитивному висновку, як і в попередні роки, звід законів знову не дочекався найвищого затвердження. Незважаючи на це, в 1763 році у Глухові були скликані «Генеральні збори», які являли собою старшинський сейм, на якому була схвалена запроваджена з 1760 року реформа судочинної справи в Україні. Метою реформ було розмежування судової та адміністративної влади. За рахунок виборних від кожного козачого полку склад Генерального суду було розширено на 10 чоловік, у полках створено 20 судових повітів. У кожному повіті функціонував земський суд - для цивільних справ (у Ніжинському полку діяло три таких суди: у Глухові, Ніжині, Батурині), підкоморний суд — для справ земельних і городський суд - для справ карних. Судді обиралися з місцевої, досвідченої і належно осві­ченої старшини.

З 1760 року К. Розумовський жив переважно в Україні, де серйозно дбав про державні справи[2].

Цього ж року за ордером К. Розумовського при Генеральній військовій канцелярії була створена Слідча комісія коза­чих скарг. До її складу увійшли представники генеральної старшини. Комісія розглядала скарги козаків про захоплення майна, про використання їх старшиною для праці у своїх маєтках, про захоплення козацької землі старшиною, про видання платні козакам, про прийняття на службу козаків і жолдаків.

Кирило Розумовський скасував внутрішні податки, які не давали можливості розвиватись торговельним відносинам, зробив спробу реформувати козацьке військо шляхом введення єдиного озброєння і єдиної форми, покращив стан артилерії, заклав велику порохівню в Шостці біля Глухова, ввів навчання козацьких синів спеціальній військовій науці - військовій екзеркуції» - і висунув проект удосконалення української вищої освіти.

У 1762 році Кирило Розумовський на чолі Ізмайлівського гвардійського полку брав активну участь у двірцевому перевороті, в результаті якого імператрицею стала Катерина II.

2. Оформлення суспільних верств і нової однорідної еліти.

При К. Розумовському українська старшина фактично трансформувалась у привілейовану верству — «шляхту». Сама назва «шляхетство» для означення старшинської верстви входить у широкий вжиток, йдучи назустріч її бажанням, К Розумовський обмежив перехід посполитих селян з одного місця проживання в інше. Для зміни місця проживання необхідно було одержати письмовий дозвіл землевласника і здати йому своє рухоме майно. Тоді ж почався подушний перепис, який значно посилив залежність селян і погіршив їх соціальне становище.

Централістсько-імперська політика, яку почала проводити одразу ж  після вступу на престол імператриця Катерина II (1762-1796 рр.), зумовила скасування автономного управління Лівобережної України. В таємній інструкції генерал-прокуророві Сенату князю Вяземському вона підкреслювала, що «Малоросія, Ліфляндія і Фінляндія є провінції, котрі правляться подарованими їм привілеями: порушувати ці привілеї зразу було б дуже незручно... Ці провінції, також, як і Смоленщину, потріб­но легкими способами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитись, як вовки в лісі».

3.«Глухівська петиція» 1763 р. Скасування інституту гетьманства.

 Становище Розумовських при дворі помітно слабшало на середину 50-х років XVIII ст[3]. К. Розумовський, розуміючи хиткість свого становища, у вересні 1763 року скликав у Глухові велику старшинську раду. На ній було представлено по двоє старшин та по двоє сотників від кожного полку (всього — 40 осіб). На раді також були присутні і мали право вирішального голосу 56 бунчукових товаришів і 38 військових товаришів.

Рада скликалась начебто для розгляду питань судочинства, але за задумом, головним стало питання про можливість спадковості посади гетьмана та закріплення її за нащадками Розумовських. Ці розмови, напевно розпочали ті старшини, які були клієнтами гетьмана і тому не всі присутні підтримали це рішення одразу. Після ряду спроб зібрати підписи під петицією щодо спадковості гетьманської влади, все ж таки частина старшини і надалі не підписували її, серед них був генеральний обозний С. Кочубей та колишній суддя І. Журман, вони оголосили, що по «свойству с гетманом» не можуть підписати чолобитної[4].

Врешті-решт було вироблено та затверджено документ під назвою «Прохання шляхетства і старшин разом з гетьманом про відновлення різних старовинних прав Малоросії».

Після цього було складено ще окрему чолобитну на ім'я Катерини II, де йшлося про запровадження спадкового гетьманства в Україні — після смерті Кирила Розумовського козаки повинні були обирати гетьмана лише із його прямих спадкоємців.

Чолобитну до цариці підписали майже всі полковники та сотники, а також генеральний писар Василь Туманський, генеральний підскарбій Василь Гудович та генеральний суддя Олександр Дублянський.

Глухівська петиція містила в собі найбільш самостійницькі погляди, які в такій відкритій формі не висловлювались зі часів І. Мазепи. Тому цей документ за своєю значимістю дослідниками поставлений в один ряд з дого­вірними статтями між гетьманами й царями, таємним догово­ром між І. Мазепою і Карлом ХІІ, Конституцією та «Вивідом прав» П. Орлика.

Спроба К. Розумовського виявилася провальною, його викликали до Санкт-Петербурга де примусили зректися гетьманства в 1764 р. Катерина ІІ не бажала бачити Україну, як окрему автономну одиницю. Після деяких зволі­кань і спроб досягти компромісу К. Розумовський дав на це свою згоду. Маніфестом від 10 листопада 1764 року повідомля­лось, що гетьман добровільно зрікся влади задля «користі на­роду». Катерина II назавжди відмінила гетьманство. При цьому відновлювалась Малоросійська колегія з місцем перебування у Глухові, «щоб вік і ім'я гетьманів щезло, не токмо б персони, котра була возведена в оноє достоїнство».

Гетьманував Кирило Розумовський лише 14 років свого життя: з 22 до 36. Роль його гетьманства в історії України підкреслює багато істориків, зокрема,

Михайло Грушевський вбачав у ній єдине: "відродження української автономії".

Професор О. Оглобін дав таку характеристику правлінню К. Розумовського: «То була епоха, що з повним правом може бути названа ім'ям Розумовського. Це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба еконо­мічного зросту Лівобережної України і буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розквіту україн­ської культури та мистецтва».

Робота з документами