1.                Політика генерал - губернатора і президента колегії Петра Румянцева.     

2.                Перетворення центральних установ Гетьманщини в департаменти другої Малоросійської колегії.

3.                Законодавча комісія 1767 -1769 рр. і козацькі накази.

4.                Ліквідація полково-сотенного устрою і утворення намісництв у 1781 - 1782 рр.

1. Політика генерал - губернатора і президента колегії Петра Румянцева. 

Президентом другої Малоросійської колегії і генерал-губер­натором Малоросії було призначено відомого російського полководця графа Петра О. Рум'янцева. До складу колегії увійшли генерал-майор Брандт (1764-?), полковник князь Платон Мещерський і два інші російські чиновники (полковники Хвостов та Натільїн), генеральний обозний, генерал-майор російської армії Семен Васильович Кочубей[5], генеральний писар, статський радник Василь Григорович Туманський, генеральний осавул, полковник Журавка і генеральний хорунжий, полковник Апостол. Прокурором призначався підполковник Семенов.

У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала:

• знищити всі залишки української автономії; 

• закріпачити селян; 

• здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;   

• усіляко збільшувати збір податків з населення. 

Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати і вовчі зуби, і вовчий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».

Щодо козацької старшини П. Рум'янцеву рекомендувалося вживати випробуваний і надійний метод «батога й пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономістських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади. Катерина II писала, що П. Рум'янцев мусить «старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе як на народ, цілком відмінний від москалів».

2. Перетворення центральних установ Гетьманщини в департаменти ІІ Малоросійської колегії.

Прибувши на початку 1765 року до Глухова, П Рум'янцев почав шукати собі прихильників серед української старшини. Тим, хто не був «заражений хворобою своєвілля і незалежності», обіцялись рівні права з російським дворянством і збільшення влади над селянами. Багато українців одержало призначення до канцелярії генерал-губернатора. Ця канцелярія почала ке­рувати діяльністю полкових і сотенних канцелярій, повітовими, земськими, підкоморними і городськими судами.

Для зручності управління П. Рум'янцев видав у 1765 році від Малоросійської колегії указ, за яким завів регулярну пошту на лініях Глухів-Київ, Глухів-Полтава, Глухів-Чернігів, Глухів-Переяслав, Глухів-Почеп та інших. До цього пошто­вий зв'язок існував між Києвом, С-Петербургом, Москвою і Царградом (Стамбулом). Згідно з Уставом про пошти вводи­лось поштове обслуговування населення. Особлива увага при­ділялась збереженню таємниці {листування.

Кріпосницька політика царизму зумовила проведення Гене­рального або Рум'янцевського опису населення і господарств на Лівобережній Україні (1765-1769 рр.). Для його проведення були створені комісії при всіх полках Лівобережної України, які переписали населення, облікували земельний фонд і майно, пе­ревірили документи і права» на володіння землею, лісами, озе­рами, перевозами тощо. Статистичний матеріал опису склав більш як тисячу фоліантів. Тому описи мали не тільки практич­не, але й велике наукове значення. Вони були відкриті майже через 100 років після їх появи істориком О. Лазаревським в одному із адміністративних архівів міста Чернігова, в якому були заховані залишки українського державного архіву. Зберег­лося біля 1000 томів, розкиданих по бібліотеках великих міст України і Росії. Професор Лучицький, порівнюючи Рум'янцевський опис з аналогічними західноєвропейськими джерелами, від­значив, що він є одним із найцікавіших і найдетальніших іопи- сів землеволодіння, з котрим не можуть зрівнятися навіть най­кращі описи, які знає Західна Європа. Під час другої світової війни (1939-1945 рр.) частина опису загинула, і його багатий матеріал не був повністю досліджений.

3. Законодавча комісія 1767 -1769 рр. і козацькі накази.

У 1767 році в Україні з'явилась надія на повернення поперед­ніх демократичних завоювань. Створюючи в перші роки свого перебування на престолі видимість ліберальної імператриці, Катерина II наказала обрати від старшини, козаків, міщан і духо­венства представників у загальноросійську Комісію для укла­дення законів. На основі наказів виборців обрані депутати по­винні були скласти новий кодекс законів. На зібранні ніжинської і батуринської старшини було затверджене прохання про обрання гетьмана. Лідером цієї старшини став підкоморний суддя Григорій Долинський. Війт міста Погара Г. Покас на чолі з старшиною Стародубського полку і козаки Прилуцького полку вимагали обрання гетьмана.

П.Рум'янцев сфальсифікував результати зборів і послав до С-Петербурга бунчукового товариша О. Безбородька (майбутнього канцлера Російської імперії) і секретаря Малоросійської колегії, військового канцеляриста П. Заводовського (майбутнього міністра освіти) з іншим наказом, нібито складеним старшиною. Старшина не відмовилась від попереднього наказу, і генерал-губернатор заарештував її депутатів. Військовим судом 11 депутатів за державну зраду були засуджені до смертної кари, інші до довічного ув'язнення. На їх виборців був накладений штраф в 550 карбованців. Катерина II, продовжуючи грати свою попередню роль, помилувала всіх засуджених.

Складений Г. Долинським і іншими депутатами протест проти дій російської адміністрації широко розійшовся по всій Україні і зберігся в багатьох рукописних збірниках XVIII ст. На засіданні Комісії в Москві від української опозиції головним захисником автономних прав виступив депутат від Лубенського полку, республіканець Григорій Полетика. Його вважають одним із вірогідних авторів патріотичної «Історії Русів». Його підримувала частина депутатів, в тому числі значковий товариш Павло Денисенко, зв'язаний з канцеляристом Військової канцелярії Павлом Корабчевським. Противником кріпосництва виступила й частина російських депутатів на чолі з Полєновим. Багато депутатів, серед них і частина українців, вимагали поглиблення кріпосного права в Росії і введення його в Україні. Депутати почали між собою гострі дискусії. Катерина II не втручалась в роботу Комісії і під приводом війни з Туреччиною «тимчасово» припинила її дію. Діяльність цієї комісії так і не вдалося відновити.

14 жовтня 1768 року почалася російсько-турецька війна, яка одержала назву першої Кримської війни (1768-1774 рр.). Головнокомандуючим другої російсько-української армії призначався П. Рум'янцев. Лівобережне козацтво сформувало 12-ти тисячний корпус і брало участь у військових діях. До складу діючої армії ввійшло і запорізьке козацтво. Навесні 1769 року воно нараховувало 7,5 тисяч кінних і 5,6 тисяч піших козаків. Частина козацької піхоти призначалась для дій на морських суднах - чайках. Вже в ході війни з жителів Правобережної України було сформовано добровільний козацький полк.

Україна дала 10 тисяч чоловік для перевезення військових вантажів, коней, волів, постачала армію продовольством. Багато українців працювало на будівництві мостів, укріплень, переправ та інших споруд, виготовляло вози і човни для перевезення військових вантажів.

Війна з Туреччиною за володіння Північним Приазов'я, Північним Причорномор'ям і Кримом велась більш вдало, ніж попередні. Всі спроби противника заглибитись на територію України були успішно відбиті. У листопаді 1769 року П Рум'янцев очолив першу російсько-українську армію. Російсько-українські війська під командуванням Рум'янцева в перший період війни (1769-1773 рр.) зайняли Північне Приазов'я, розбили турецько-татарські війська в урочищі Ряба Могила, біля річки Ларги, поблизу озера Кагул, вступили в Бухарест, вийшли до Дунаю на широкому фронті, здійснили кілька великих рейдів за Дунай і своїми діями сприяли захопленню Криму. Козацькі полки і запорізька кіннота відіграли важливу роль у війні, так як своїми якостями стояли значно вище за татарську і турецьку кінноту.

У другий період війни (1773-1774 рр.) перша російська українська армія під командуванням Рум'янцева у червні 1773 року переправилась через Дунай і в битвах під Силістріею та Кючук-Кайнарджі одержала блискучі перемоги. Через чисельну перевагу ворога командування армією відмовилось від подальшого наступу і вирішило повернути військо на лівий берег Дунаю. У цих операціях особливо відзначилось українська військо, зокрема в битві під Силістрією. Активно діяли запорожці на чайках, які прибули із Дніпра на Дунай Чорним морем.

Наступного року, на початку червня, Дунай форсували основні сили армії і перейшли через Балкани, безпосередньо загрожуючи Константинополю. У критичній ситуації турецький уряд пішов на заключення миру. За умовами підписаного 10 липня 1774 року Кючук Карнаджійського миру Туреччина визнала незалежність Кримського ханства, яке фактично опинилось під протекторатом Росії. Це дало можливість, використовуючи внутрішні суперечності серед татар, в 1783 році усунути від влади останнього кримського хана Шагін-Гірея і включити Крим до складу Російської імперії.

Таким чином була вирішена проблема, для позитивного розв'язання якої направлялись зусилля Литви, України і Росії протягом довгих XV-XVIII століть. Ліквідувавши плацдарм багатовікової агресії, Росія і Україна одержали вільний вихід до Чорного моря.

7. Ліквідація полково-сотенного устрою і утворення намісництв у 1781 - 1782 рр.

Після перемоги в першій Кримській війні Лівобережжя і Запоріжжя поступово почали втрачати військове значення в охороні південних кордонів Росії. Це прискорило процес на національного гноблення. Першою жертвою стала автономна Запорізька Січ. За задумом Катерини II і планом Новоросійського генерал-губернатора князя Г. Потьомкіна велике російське вій­сько 5 червня 1775 року зайняло Січ і зрівняло її з землею. Оголосивши маніфест про ліквідацію запорізького війська, Ка­терина II відверто пояснила, що «вживання вислову «запорізький козак» розглядатиметься нами як образа нашої імператорської величності». П. Рум'янцев, повернувшись з війни до Глухова, продовжував антиукраїнські реформи. У 1775 році шляхта Ніжинського, Стародубського, Прилуцького, Миргородського і Полтавського полків звернулась до нього з листами. В них во­на просила зрівняти в правах українські чини з російськими військовими та цивільними, визнати всі приватні маєтки як повну власність їх господарів і заборонити переходи селян з місця на місце. Але царський уряд не поспішав назустріч українській шляхті, яка виявила певні автономічні настрої.

Все це викликало активізацію і поширення гайдамацького руху. Здавна Глухівська в'язниця була місцем перебування полонених гайдамаків. Так, 1752 року київський генерал-губернатор відправив до неї гайдамаків А. Щвеця, П. Неживого та їх спільників. За допомогу гайдамакам, через п'ять років, коман­дування російських залог заарештувало весь Запорізький кіш: отамана Федорова, суддю, писаря, осавула і цілий рік протри­вало їх у глухівській в'язниці. Загони гайдамаків з'явились, і в районі Глухова. Один із відомих керівників гайдамаків С. Гаркуша (Миколаєнко) в 1778 році був ув'язнений у глухівській в’язниці і засуджений на вічну каторгу до Казані. Йому вдалося здійснити сміливу втечу і продовжити боротьбу на Чернігівщині до 1784 року. На Глухівщині в 1788 році спробу О. Пугачова повторив Іван Миницький. Його загін почав бойові дії, але за ним в поразки.

Посилення колонізаторської політики царизму вело до остаточного знищення залишків політичної автономії українською козацтва. Указом Сенату від 16 вересня 1781 року в 1782 році на Лівобережну Україну розповсюдився адміністративно-територіальний устрій Росії.

Тут було створено три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. На основі загальноросійського «Установлення для управління губерніями» від листо­пада 1775 року полковий і сотенний устрій, міське самоуправ­ління за Магдебурзьким правом і Литовським статутом були практично знищені. Глухів перестав бути столицею Лівобережної України і на правах звичайного повітового міста ввійшов до складу новгород-сіверського намісництва. За указом Павла з 1796 року він знаходився у складі Малоросійської, а за указом Олександра І з 1802 року - Чернігівської губернії.

Малоросійська колегія в Глухові, до розповсюдження загаль­ного положення про губернії і завершення попередніх справ в тому числі остаточного закріпачення селян Лівобережжя, була тимчасово збережена до 1786 р. Продовжував функціонувати до цього року і Генеральний військовий суд.

1783 року остаточно покріпачено українських селян. Царським указом від 3 грання 1783 року українським селя­нам було заборонено переходити з одного місця проживання в інше і вони фактично перетворювались у кріпаків. Козацтво залишилось особисто вільним, а закріпачення його не торкну­лося. Окремі права козаків були збережені і закріплені «Зводом законів Російської імперії».

Російський уряд остаточно скасував і козацький військовий устрій. 10 козацьких полків реорганізовувались в 10 карабінерних. 1784 року був створений Глухівський карабінерний полк. Полк брав участь у другій Кримській війні (1787-1791 рр.). У грудні 1790 року Глухівські карабінери разом з іншими карабінерами, єгерськими, легкокінними полками виявили винятковий героїзм і сміливість при штурмі турецької фортеці Ізмаїл. Під час Цього штурму українські полки захопили 26 турецьких прапорів. Успішні результати цієї війни закріпили умови Ясського мирного договору від 29 грудня 1791 року. Північне Причорномор'я повністю звільнялося від присутності на ньому турецького вій­ська. Останній етан цієї боротьби проти агресії Туреччини і Кримського ханства був успішно завершений.

Ціною за остаточне скасування автономних прав України стало урівняння в правах української старшини з російським дворянством. За виданою у 1785 році «Жалованій грамоті дво­рянству» українська старшина отримала давно бажані і неодно­разово заявлені нею права. Поодинокі прояви протесту проти скасування автономних прав не могли дати ніякого позитивного результату.

Відомо, що у 1791 році Василь Капніст, автор «Оди на рабство» — протесту проти нейтралістської політики Росії, зробив таємну спробу заручитися допомогою Прусії у відновленні гетьманства, але не одержав від неї належної підтримки.

-- 1781 року ліквідовано сотенно-полковий устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобожанщини — скасовано українські козацькі полки;

1781-1783 pp. запроваджено загальноімперську систему адміністративно-політичного управління, тобто поділ на намісництва; -

1785 р.- замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком;;

-- 1785 року на Україну поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству»;

- 1786 року проведено секуляризацію монастирських маєтків.  

Після смерті в 1796 році був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.