Глухівський період в історії Гетьманщини (1708-1783 рр.)

Гетьманування Данила Апостола (1727- 1734 рр.) 

1.                Відновлення гетьманського правління.

2.                «Решительні пункти». Повернення Гетьманщині частини прав і привілеїв.

3.                Піднесення економічного і торговельного життя в Лівобережній Україні.

1.Відновлення гетьманського правління.

Імператриця Катерина І (1725-1727 рр.) більш лояльно ставилась до української старшини. Фактично правив Росією О. Меншиков. До того ж Малоросійська колегія, зокрема С. Вельямінов, попали в немилість до О. Меншикова. Річ у тому, що колегія запровадила нові податки з українських землевласників, серед них і з О. Меншикова, який мав чи не найбільше землі та маєтків.

Наближалася велика війна з Туреччиною, тому царський уряд хотів мати серед своїх союзників і українських козаків.

Зі смертю Катерини Першої 6 травня 1727 р. фактично нічого не змінилось. Фактичним правителем при 12-літньому Петру II (онук Катерини І), так і залишився Олександр Меншиков. При кончині своїй визначила тестаментом державу престолу російського законному спадкоємцю, внуку своєму Петру Другому, імператору і самодержцю всеросійському (як про те присланий з Санкт-Петербурга друкований мая 7 дня маніфест оголошує:) дванадцятилітньому. Пошли ж йому, господи, щастя вступити в зрілий вік і в ньому силу й міцність до покори всякого ворога і супостата, а в царствії же його — православноросійському християнству мир і тишу, то й ми в тиші його тихомирне в святому благочесті проживем життя[1].

Влітку 1727 уряд Петра II, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-османських відносин і підготовку нової війни, прагнув залучити на свій бік козацьку старшину. Імператор ліквідував першу малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана.

З цією метою до Глухова у червні 1727 року відправили таємного радника Росії Федір Васильович Наумова з дорученням провести вибори гетьмана та полкових старшин в Україні. На проведеній конференції козацьких старшин і представників духовенства назвали кандидатуру гетьмана — миргородського полковника Данила Павловича Апостола.

Церемонія виборів подана у Чернігівському літописі («Літописець в Руських и Польських що ся сторонах діяло і якого року»):

Сентеврія 31 дня перед святом Покрови пресвятої Богородиці, в день суботній, відправлений від пана міністра Наумова офіцер з котлами[2]* і з двома сурмачами рано оголошувати указ, щоб весь народ 1 октоврія рано, як сигнал з трьох гармат учиниться, збирався в місто на елекцію гетьманську. Офіцер з оголошенням того указу їздив по всьому місту Глухову, по фільварках і по полках Козацьких, у полі стоячих, б’ючи на котлах і на сурмах віват виграваючи.

1 (12) жовтня 1727 року на Генеральній (великій) раді в Глухові новим гетьманом України був обраний 70-річний миргородський полковник Данило Апостол[3]. Наумов залишився при гетьмані, спочатку як міністр-резидент, а потім як таємний радник — апробоване вже раніше «царське око й вухо». А в Петербург взяли як заручника сина гетьмана — Петра (щоб гетьман не надумався зрадити Москву),

Рада проходила в центрі Глухова на площі між Троїцьким собором, Миколаївською церквою та церквою Пророка Іллі. На ній присутні були всі українських полковники з полковою старшиною, з сотниками, з отаманством городовим й курінним і з козаками, з полковими знаками і з музикою.

І того ж дня надвечір велено всіх полків полковим осавулам зібратися в місті для прийому місць, які від церкви Святого Миколи всім полкам, де якому стояти, розміряні і кілочками означені. А на свято Покрови пресвятої Богородиці і октоврія 1, як став світ, дано\221\ сигнал з міста пострілом з трьох штук армат. І стали всі полки в чотири лави зі зброєю і пішо на вказаних місцях від церкви святого Миколи колом, повз церкву ринкову Святого Пророка Іллі. А в тому полі від західних церковних микільських дверей стояв полк гарнізонний Глухівський солдатський, а від нього шеренгою стояли полки козацькі, а, замикаючи коло, від олтарної стіни стояв полк Миргородський. А при дверях церковних північних стояли архієреї, архімандрити та інші духовні. І всередині того ж кола, ближче до північних церковних дверей, поставлено стіл, сукном червоним накритий, і побіч нього спеціально зроблені східці дерев’яні. І побіля того столу оподаль поставлено кількох з оружжям солдат, для того щоб до столу народ не тиснувся. І таким строєм, чекаючим наступної церемонії, пройшла першою в коло військове карета шістьма кіньми, перед якою і за нею, і обапіль, окружно йшло по кілька солдат озброєних, а в ній сидів секретар міністра Наумова Непеїн і тримав на полумиску, тафтою червоною покритому, на такій же тафтяній подушці повноважну монаршу грамоту, і на тому вготованому столі поклав. По тому йшла музика військова, граючи віват з боєм на котлах, а за нею несено також на полумиску, тафтою червоною покритому, і на подушці печать срібную військовую, яку ніс пан Семен Чуйкевич і біля того столу тримав. Нарівні з печаттю, також на полумиску, тафтою покритому, ніс булаву гетьманську пан Іван Левенець. А за тими клейнодами несли також нарівні знаки військові: велику хоругву ніс пан Іван Манайлович, значок — пан Іван Гамалія, і бунчук — пан Федір Гречаний, а за тими знаками асистували реєнт з канцелярією і бунчукові.

По всьому тому приїхав з великим оршаком в шестивіконній кареті багато вбраний вищезгаданий міністр пан Наумов разом з електором паном полковником миргородським. А за приїздом їх велено від усіх полків полковникам, старшині полковій і сотникам, також бунчуковим і значковим, і духовному чину приступити ближче до вказаного столу. І за тим приступили, ставши (той секретар, котрий віз монаршу грамоту) на столі підготовленому, прочитав ону грамоту всім вголос голосно, в котрій написано, що великий государ, його імператорська величність, Малу Росію і всі права малоросійського народу у всьому по тому неодмінно зберегти обіцяє як приступив з Військом Запорізьким під високу державну руку предків його величності попередній гетьман Богдан Хмельницький, і на його статтях дозволяє вільними голосами вибрати гетьмана, і які побори від колегії були знову поставлені, тим усім скасованими бути повелів, за що його імператорській величності всім військом дякували.

По прочитанні тієї грамоти, став на тому ж столі сам пан міністр Наумов і запитав Війська, на всі сторони стоячого, старшину і чернь, і духовенство, кого хочуть гетьманом. І коли всі одноголосно вигукнули, даючи вотум на полковника миргородського Данила Апостола, він, пан міністр, ступивши зі столу, вручив нововибраному гетьману клейноди військові — печать і булаву. І знаменами військовими його покрили, і крикнули всі сильно, сильно, піднявши шапку на посох вгору. І вдарили по всіх полках на котлах, і на трубах віват заграли. І як з дрібного оружжя по всіх полках троєкратно випалили, так і з армат міських огонь давали. І так новообраний гетьман Данило Апостол (вступивши на той же стіл, на якому читана монарша грамота, і вотум через пана міністра питано) дякував усьому війську, на всі сторони кланяючися, і пішов у церкву святого Миколи на службу Божу і всі за ним, на елекції що були присутні, старшини, перші особи духовні і світські. По службі божій, і по молебні, і по присязі, коли йшов новообраний гетьман до дому гетьманського, віддавали йому честь від усіх полків боєм на котлах і гранням музики військової, а перед ним несено булаву за звичаєм, і за ним несено знамена військові, хоругв знак і бунчук гетьманський. І так цілий день вся старшина в домі гетьманськім приймована була, і з гармат на тріумф палили.

Сей гетьман по смерті гетьмана Скоропадського (по прошествії п’яти літ і трьох місяців) став гетьманом, якому дай, боже, многія лєта. Богу ж всемогутньому, творящому дивнія чудеса, що скарав  нас і помилував, та буде слава й хвала, подяка й поклоніння в нескінченні віки, амінь.

В центрі кола, ближче до північних дверей Миколаївської церкви стояв стіл, сукном червоним накритий, і побіч нього спеціально зроблені східці дерев’яні. На помості стояли представник царя Федір Наумов його секретар Єгор Непеїн[4] та Данило Апостол. Тут же глухівські старшини І.Левенець, О.Міклашевський, Ф.Гречаний та Г.Гамалія[5] тримали на покритих червоною тафтою подушках гетьманські клейноди.

Біля Миколаївської церкви стояли архієпископ київський Варлаам Вонатович, єпископ Чернігівський Іродіон Жураковський, п’ять архімандритів: печерський київський — Іонакій Сенютович; чернігівський — Герман Кононович Троєцький, і єлецький — Тимофій Максимович; новгородський — Ніл Березовський та ніжинський — Сава Шпаковський. Вони та козаки тричі одностайно відповіли, що бажають обрати гетьманом Апостола[6].

На честь новообраного гетьмана під звуки литавр і труб було проведено триразовий салют із гармат і стрілецької зброї. Піднявший на поміст, Апостол подякував всім і разом з сенатором, козацькою старшиною і духовенством попрямував в Миколаївську церкву на урочисте богослужіння.

Данило Апостол (1654-1734)

Гетьман України (1727—1734 рр). Народився в с Великі Сорочинці на Полтавщині.

Як миргородський полковник у 1683—1727 pp. брав участь у походах проти турків і татар, зокрема здобував фортеці Кизи-Кермен та Очаків, під час Північної війни відзначився в боях під Ерестофером у Лівонії в 1701 р. та в битві під Варшавою в 1705 р. Був не просто прихильником незалежницької політики гетьмана І. Мазепи, але й одним з найактивніших учасників вироблення положень українсько-шведського союзу. 1708 р. разом з українськими полками приєднався до шведської армії, але вже в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, перейшов на бік Петра І. 

Ставши одним з найближчих співробітників наказного гетьмана П. Полуботка, Д. Апостол разом зі значною частиною генеральної старшини виступав проти обмеження державних прав України Малоросійською колегією. Виступив ініціатором вироблення Коломацьких петицій. Опозиційна діяльність української старшини привела до того, що наприкінці 1723 року Петро І наказав заарештувати гетьмана П. Полуботка та його прихильників, серед яких був і Д. Апостол. 1724 року арештований за наказом імператора і ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Звільнений після смерті Петра І, але рік пробув під вартою в Санкт-Петербурзі.

У 1727 році князь Меншиков Олександр Данилович був відставлений і висланий з Петербурга до містечка його маєтності Аранкбурха, а звідти в Сибір, де й помер.

2.«Решительні пункти». Повернення Гетьманщині частини прав і привілеїв.

Маючи значний авторитет серед козаків, Д. Апостол одразу після обрання розпочав активну роботу щодо відродження автономії України. У 1728 році новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654. У відповідь на гетьманський запит цар дав відповідь у вигляді документа з 28 статей, відомого під назвою «Рішительні пункти». Цей документ став законодавчою основою діяльності адміністрації Гетьманщини аж до її ліквідації. За цим документом:

• гетьман позбавлявся права на дипломатичні відносини з іноземними державами без згоди Петербурга;

• гетьманська столиця залишалася в Глухові;

• українське військо обмежувалося трьома полками (крім реєстрових козаків) і підпорядковувалося російським воєначальникам;

• генеральну старшину й полководців обирала з-поміж себе козацька верхівка, але затверджував їх імператор тощо.

Постатейні пункти в цілому витримані в дусі захисту української державної автономії. Але в деяких питаннях становище гетьмана Д. Апостола погіршилось, навіть у порівнянні з його попередником І. Скоропадським. У військовому відношенні гетьман підлягав не цареві Петру І, а російському генерал-фельдцехмайстрові князеві М. Голіцину. Обрання гетьмана могло бути проведеним тільки за згодою царя.

Генеральний суд перетворювався на колегіальну установу з трьома українцями і трьома росіянами, головним суддею ставав не гетьман, а цар.

Полковників і генеральну старшину призначав царський уряд,

Згідно з реєстром генеральної старшини, затвердженим царем, призначались: генеральним обозним Яків Лизогуб, генеральними суддями — Андрій Кандиба і Михайло Забіла, генеральним писарем - Михайло Турковський, генеральними осавулами - Іван Мануйлович і Федір Лисенко, генеральним хорунжим - Яким Горленко і генеральним бунчужним Іван Борзна. За вказівкою російського уряду генеральними підскарбіями стали українець - Андрій Маркович і росіянин - Іван Мякінін.

«Рішительні пункти» ще більше обмежували права українців, але царський уряд мусив визнати, хоча й дуже обмежену, автономію України.

Незважаючи на контроль з боку Петербурга, Данилові Апостолу вдалося провести ряд управлінських і соціально-економічних реформ, які значно впорядкували життя Гетьманщини. Серед них:

· на важливі державні посади призначалися висуванці гетьмана;

· укладення «Зводу» українських законів, в основу яких покладено Литовський статут 1588 року та магдебурзьке право;

· проведення так званого «Генерального слідства про маєтності» в 1729-1734 рр., під час якого на основі документів і повідомлень старших людей визначено та повернуто в державне користування рангові землі — державні землі, безпідставно захоплені в приватне володіння;

· заборона селити російських кріпаків на українських землях;

· реорганізація фінансової системи України, уперше встановлено точний бюджет державних видатків, які становили 144 тис. крб.;

· «Інструкція українським судам» 1730 року, яка встановлювала порядок апеляції в судових справах;

· відновлення права призначати Генеральну військову канцелярію та полковників;

· значне зменшення кількості росіян в адміністрації гетьмана;

· наказ про матеріальне сприяння тим з представників росіян у гетьманському уряді, які бажали виїхати з України;

· заборона російським урядовцям скуповувати землі в Україні;

· обмеження кількості російських полків в Україні до шести; перехід Києва з-під влади генерал-губернатора під юрисдикцію гетьмана;

· повернення під гетьманську владу запорожців, які були змушені жити на території Кримського ханства з 1708 року; отримання дозволу на заснування в 1734 році Нової Січі на р. Підпільній.

Таким чином, часткове повернення Україні її прав і свобод (права обирати гетьмана, переведення Гетьманщини з відання імперського Сенату знову під юрисдикцію Міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; списання податків, нарахованих «Малоросійською Колегією» тощо), було ні чим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон’юнктури, в той час як стратегічний наступ на Україну не зупинявся.

1729 року з Москви замість Наумова резидентом в Україну відправили князя Олексія Івановича Шаховського, конференц-міністра й сенатора, який уславився своєю чесністю і сумлінністю. Наприкінці 1729 року гетьман Д. Апостол знову поїхав до Москви і був свідком несподіваної смерті (від віспи) молодого 15-річного імператора Петра II[7]. Ця смерть 18 січня 1730 року дуже стурбувала немолодого гетьмана, оскільки ніхто не знав, хто стане новим правителем Росії, бо прямого спадкоємця за чоловічою лінією в домі Романових не було. У лютому 1730 року члени «Верховної Таємної Ради» на своїй раді вирішили запросити на імперський трон племінницю Петра I, Герцогиню курляндську, вдову Анну Іоанівну, і незабаром її коронували в Москві.

Нова імператриця відпустила додому в Україну сина гетьмана — Петра і навіть зробила його полковником Лубенського полку, зменшила чисельність російських військ, які були в Україні, до 6 кавалерійських полків і нагородила самого гетьмана Д. Апостола орденом Олександра Невського. Однак, нова російська цариця Анна Іоанівна разом зі своїм фаворитом Біроном з жахом спостерігала за діями гетьмана та його здобутками. Вороже ставлячись до України, не дочекавшись смерті старого гетьмана, в 1733 р. усунула козацьку старшину від уряду й владу над Україною віддала князеві Олексію Шаховському. В таємній інструкції містилася вимога сприяти зближенню українців з росіянами шляхом змішаних шлюбів, заборонялись самостійні зв’язки із сусідніми державами, переслідувалась українська мова.

3.Піднесення економічного і торговельного життя в Лівобережній Україні.

Унаслідок реформ стала відроджуватися економіка України, зросла торгівля, активно розвивалися ремесла та промисли. Д. Апостол подавав меморандуми, у яких вимагав від російського уряду змінити дискримінаційну торговельну систему, запроваджену ще Петром І.

У справі поліпшення української торгівлі у Апостола бачимо два напрями діяльності. Перший - він порушує клопотання перед російським урядом про зміну економічної політики щодо України. Другий - своєю владою намагається взяти українську торгівлю під опіку.

Протягом стислого терміну гетьман навів порядок у фінансах, насамперед у податковій системі, сформував державний бюджет у розмірі 144 тис. карбованців річних і в розвитку економіки зробив ставку на підприємливу буржуазну верству суспільства, тим більше, що й власне багатогалузеве господарство розвивав у такому ж напрямі. Основою доходу країни гетьман зробив податок на вивезення з України сировини, а витрати розділив між адміністрацією, найманими військами та регулярними збройними силами. Взагалі в усій роботі Д. Апостола на гетьманській посаді чітко простежується його далекоглядність, поєднана з багатим життєвим досвідом. Знаменитий полководець, гетьман одночасно був непоганим господарником-організатором, підприємцем, промисловцем і, нарешті, купцем, який уміє рахувати гроші.

Гетьман Апостол був добрий господар. Він енергійно працював над розширенням свого приватного господарства, вводив у сільськогосподарський обіг придбані ним цілинні землі, організував інтенсивне сільське господарство. Крім того, став великим експортером: експортував за кордон волів, зерно, олію й був спеціалістом у цій справі. Свої господарські здібності Апостол, ставши гетьманом, переніс на широке поле державного господарства.

Однак, промисловість опинилася здебільшого вже в руках імперської влади: всі шкіряні та вівчарські заводи й суконну мануфактуру взяли до «казни», великі полотняні підприємства також були в руках росіян. Такий самий стан справ був і в інших галузях промисловості — тютюновій, шовковій та ін.

Із відома гетьмана в Глухові в 1728 р. відбулася розширена нарада українських купців представників київського, ніжин­ського і полтавського купецтв, на якій обговорювалися питання торговельної політики уряду Гетьманщини й розв'язання нагальних купецьких проблем. Низкою універсалів гетьман оберігав українських купців від конкуренції іноземних, у тому числі й російських і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива та інше. Було організовано кредитування купців, відсунуто термін сплати по векселях, підготовлено проект вільної торгівлі в Гетьманщині.

У 1729-1730 pp. влада провела генеральне слідство про маєтності, яке виявило неконтрольоване роздавання сіл у приватне володіння і катастрофічне зменшення кількості особисто вільних селян. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.

Усі маєтності були поділені на шість категорій — рангові, надані за заслуги, ратушні, вільні, спірні та монастирські. Села й хутори, що були незаконно одержані старшиною, шляхтою, монастирями, містами і російськими чиновниками, поверталися до свого попереднього статусу. У зв'язку із цим значна частина селян поліпшила своє матеріальне й соціальне становище. Права землевласників на маєтності й підданих, визнані генеральним слідством, зміцнювалися. Була здійснена спроба покінчити із землеволодінням російських вельмож і чиновників. Гетьман видав старшині спеціальний універсал, аби та спонукала російських землевласників продавати свої маєтки в Україні за прийнятною ціною.

Продовжуючи реформу судочинства в країні, гетьман першим питанням поставив необхідність збереження «старих прав», щоб український народ судили «за своїми правами, у своїх судах через обраних народом суддів». З цією метою він 1731 року видав «Інструкцію судам», відповідно до якої було передбачено, що в Генеральному Суді засідають 6 членів — троє українців та троє росіян, а президентом Суду був сам гетьман. За Магдебурзьким правом суди були відокремлені від козацьких полкових і сотенних суддів.

Останні роки правління Д. Апостола позначилися низкою дуже важких для України подій. Так, 1731 року почалося будівництво військових укріплень між Донцем і Дніпром (так звана «Українська лінія»), і на цю роботу російський уряд вимагав відправляти українських козаків. Уже 1731 року було відправлено 30000 чоловік, 1732 — на зміну їм — знову відправили 30000 чоловік, а 1733 року — додатково 10000 чоловік. Крім того, 1732 року до Польщі відправили український корпус у 11000 козаків на підтримку кандидату на польський престол, сину короля Августа II, ворожому Станіславу Лещинському. Це було явним порушенням українсько-московського договору про невикористання козаків за межами України.

Перед самою своєю смертю Д. Апостолу вдалося отримати в імператриці Росії Анни Іоанівни дозвіл на повернення в Україну «мазепинських» запорожців, які ще з 1716 року жили в Туреччині на території Алешковської Січі. Цій події сприяла й та обставина, що запорожці не захотіли допомагати претенденту на польську корону Станіславу Лещинському, якого не підтримувала Росія. Запорожцям повернули їхні колишні землі на Катеринославщині та призначили 20000 рублів річного утримання. Вони принесли присягу на вірність імператриці й незабаром взяли найактивнішу участь у російсько-турецькій війні.

На жаль, гетьман України не дочекався позитивних результатів свого клопотання перед російською імператрицею, оскільки 17 січня 1734 року Данило Апостол помер від апоплексичного удару (інсульту), а запорожці перейшли на свої землі лише у квітні 1734 року.

Коротко, але влучно сказав про роль гетьмана України Данила Павловича Апостола в історії України Дмитро Дорошенко: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі». «Останнім козаком на гетьманському столі» назвав Д. Апостола історик М. Уманець, а М. С. Грушевський висловився про гетьмана «Апостол належав до великого числа старшин, які не забруднили своїх рук кривдою народною». 

Незважаючи на свою реформаторську діяльність Д. Апостолу не вдалося вберегти козаків, селян і міщан від примусових робіт і виконання військового обов'язку далеко від домівок. Але в цілому за його гетьманування внутрішнє життя України стабілізувалося. На деякий час удалося уповільнити процес перетворення Гетьманщини на звичайну частину Російської імперії.