Особливості становлення природничої освіти в ХІХ – першій половині ХХ ст.

Abstract

Стаття присвячується історичному підґрунтю виникнення та становлення природничої освіти кінця 19 початку 20-ого століть. Автором проаналізовано та вивчено вклад природничників того періоду. Відзначено, що педагогічна та професійна компетентність учителя передбачає наявність умінь вільно орієнтуватися в потоці наукової інформації, розумітися на нових педагогічних технологіях, використовувати прогресивний педагогічний досвід. Відзначено, що у навчанні природничих дисциплін у XIX – на початку XX ст. відбувалася боротьба за приведення змісту предметів до рівня розвитку наук, за пошук доцільних засобів виховання світогляду учнів, починає формуватися методика їх викладання як наукова дисципліна, відбувається розвиток поглядів на зміст шкільного підручника, введення в навчальний процес практичних, дослідницьких методів засвоєння природничих наук. Встановлено що у цілому загальний стан методичного забезпечення викладання природничих дисциплін, якість природничої освіти на початку XX ст., були ще низькими, що зумовлювалося низкою зовнішніх і внутрішніх чинників. Сам предмети природничого циклу розвивалися нерівномірно, оскільки деякі чиновники та державні діячі того часу вважали, що вивчення природи та її явищ сприяє формуванню вільнодумства та підриває віру в Бога. Це періодично призводило до таких заходів, як вилучення природничих дисциплін з навчальних планів шкіл.Розвиток природничої освіти гальмувала нестача кваліфікованих учителів, методистів та система їхньої підготовки, що зменшувало привабливість природничих наук як освітньої галузі для майбутніх педагогів. Як зазначив автор значною прогалиною в шкільній природничій освіті другої половини XIX ст. залишалася відсутність науково обґрунтованих предметних методик, що робило викладання природничих дисциплін вкрай важким та нецікавим для вчителів і учнів тогочасних навчальних закладів