Інституційне становлення Ніжинського окружного суду та просопографічний портрет його судових чинів у 1874 - лютому 1917 рр.

Abstract

Дисертаційна робота є комплексним науковим історичним дослідженням, у якому на основі джерельної бази та визначених методологічних засад схарактеризовано інституційне становлення Ніжинського окружного суду, матеріальне забезпечення його роботи, складено колективну біографію його судових чинів у пореформену добу. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. У вступі обґрунтовано вибір дослідження, відображено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету та завдання, хронологічні та територіальні межі, методи, наукову новизну, практичне та наукове значення. Представлено відомості про особистий внесок здобувачки, апробацію результатів дослідження, кількість публікацій, структуру та обсяг дисертації. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській історіографії виявлено і введено до наукового обігу неопубліковані матеріали фонду 358 «Ніжинський окружний суд» Відділу ДАЧО (м. Ніжин), матеріали фонду 180 «Шугуров Микола Васильович», фонду 209 «Тулуб Олександр Олександрович» Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (Київ); проаналізовано інституційне становлення та матеріальне забезпечення роботи Ніжинського окружного суду в 1874 – лютому 1917 рр.; складено просопографічний портрет голів та товаришів голови Ніжинського окружного суду означеного періоду за критеріями етнічної та соціальної належності, майнового становища, освітнього рівня та особливостей кар’єрного шляху. Складено колективну біографію суддів та судових слідчих Ніжинського окружного суду за 1874 – лютий 1917 рр. за критеріями етнічної та соціальної належності, майнового становища, освітнього рівня та особливостей кар’єрного шляху. Інституційне становлення Ніжинського окружного суду та просопографічний портрет його судових чинів у 1874 – лютому 1917 рр. уперше стали предметом комплексного дисертаційного дослідження. Історіографію порушеної в роботі проблеми поділено на три періоди: 1) 1864–1917 рр.; 2) другої половини 1950-х–1991 рр.; 3) пострадянської доби. Джерельна база дисертації представлена діловодною документацією (формулярні списки, службове листування), его-документами (особисте листування, спогади, щоденники), довідковими виданнями (адрес-календарі), законодавчими актами, статистичними матеріалами. Поняттєво-термінологічний апарат, принципи дослідження та методи пізнанняє складовими методологічного інструментарію дисертаційного дослідження. У роботі застосовано загальнонаукові принципи історизму, обєктивності, системності та всебічності, реалізовані шляхом застосування загальнонаукових та спеціально-історичних (порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, історико -генетичного, просопографічно)гометодів. У результаті аналізу архівних матеріалів, опублікованих джерел встановлено, що Ніжинський окружний суд був відкритий у 1874 р., підпорядковувався він Харківській судовій палаті, а з 1880 р. – Київській. Під юрисдикцію Ніжинського окружного суду потрапляли території центральної, південної та південно-східної Чернігівщини. Для розміщення судового корпусу було виділено столітню будівлю присутніх місць, у якій відбувалися численні ремонти. З’ясовано, що впродовж усіх років функціонування суду в його штаті було тільки по одній штатній одиниці «голови суду» й «товариша голови суду». А от стосовно штату суддів простежується певна динаміка. Так, упродовж 1874–1884 рр. в окружному суді працювали 5–6 осіб; 1885-1902 рр. – 7–8 суддів. З 1909 по 1914 рр. склад судового корпусу був розширений до 10 осіб. З початком Першої світової війни кількість суддів зменшилася до 8. Склад суддів у Чернігівському, Стародубському окружних судах до 1910–1911 рр. був меншим, ніж у Ніжині на 1–2 штатні одиниці. У 1912 р. на перше місце в губернії за чисельністю судового корпусу виходить Чернігівський окружний суд. У 1874–1905 рр. у Ніжинському окружному суді працювало 12 судових слідчих; з 1906 р. – 14 судових слідчих. У Чернігівському окружному суді: до 1906 р. – 9–10, від 1907 р. – 13, від 1910 р. – 14; у Стародубському окружному суді: до 1906 р. – 11, а перед Першою світовою війною – 13. Збільшення чисельності судових чинів Ніжинського окружного суду зумовлювалося демографічним вибухом, зростанням злочинності та, частково, суспільним піднесенням початку ХХ ст. Проаналізовано матеріальне забезпечення роботи Ніжинського окружного суду в 1874–1917 рр. Так, посада голови окружного суду в системі класів посад Російської імперії належала до ІV класу. У зв’язку із цим голови Ніжинського окружного суду отримували великий оклад у розмірі 4500-5300 руб., який був співмірний з окладами держслужбовців імперії, які обіймали посади ІV класу. Таке утримання голів окружного суду дозволяло їм мешкати як у губернських, так і в столичних містах та давати якісну середню та вищу освіту своїм дітям. Зарплата товаришів голови окружного суду зараховувалася до посад V класу. Вони отримували оклад у розмірі 3500–4200 руб., який був співмірний з окладами членів судової палати, прокурора окружного суду. Судді отримували від 2200 руб. до 3300 руб., що можна зіставити з окладами в системі військового відомства, земського самоврядування, банківської сфери. Такі розміри утримання дозволяли їм володіти значною нерухомістю, навчати дітей у престижних середніх та закладах вищої освіти. Посада судового слідчого (VІ клас) передбачала оклад 1500 руб., кошти на квартиру та роз’їзні видавали відповідно до рішення місцевої влади. З другої половини 1880-х – початку 1890-х рр. окремим судовим слідчим до окладу доплачували 200–500 руб. на витрати на канцелярію. Істотне покращення відбулося тільки після революційних подій 1905–1907 рр., коли жалування було збільшено майже вдвічі. Судові слідчі також намагалися дати своїм дітям гідну середню освіту. Складено просопографічний портрет голів та товаришів голів Ніжинського окружного суду за 1874–1917 рр. за критеріями етнічної та соціальної належності, майнового становища, освітнього рівня та особливостей кар’єрного шляху. Так, на основі довідкових видань та матеріалів діловодства окружного суду з’ясовано, що впродовж 1874 – лютого 1917 рр. установу очолювали дев’ять осіб, з яких 44,5 % за етнічною належністю були прибалтійськими або зрусифікованими німцями та 55,5 % українцями та росіянами. Двоє етнічних українців народилися на теренах Чернігівської губернії (М. В. Шугуров, М. С. Грабар), Ю. І. Рахальський – у Подільській губернії, а І. А. Котляревський був сином полтавського дворянина. Урядові кола в 1860-х – на початку 1880-х рр. у зв’язку із сильним українофільським рухом з недовірою ставилися до етнічних українців, тому в кадровій політиці щодо очільників установи перевагу надавали зрусифікованим німцям, росіянам. За становою належністю всі голови окружного суду були особистими (М. С. Грабар) та спадковими дворянами. Лише троє очільників суду мали нерухомість. 22,2 % голів Ніжинського окружного суду закінчили Київський університет. Інші були випускниками російських вищих навчальних закладів у Санкт-Петербурзі (22,2 %), Москві (33,3 %), Казані (11,1 %). На жаль, у нас немає відомостей, який навчальний заклад закінчив Е. Ф. Бострем, але припускаємо, що Санкт-Петербурзький університет або Імператорське училище правознавства. Значне представництво випускників російських вишів зумовлено не тільки місцем народження та дитинства, але й тим, що саме Московський, Санкт-Петербурзький університети мали найбільший обсяг набору студентів на юридичні факультети в імперії. Упродовж 1874–1917 рр. середній вік новопризначених голів суду становив 52 роки з тенденцією до «старіння». Якщо М. Р. Гіппіусу, Е. Ф. Бострему на момент призначення було до 36 років, то вік їхніх наступників поступово зростає до 58–65 років. Подібна тенденція простежується й у Чернігівському та Стародубському окружних судах. Середній вік перебування на посаді очільників Ніжинського окружного суду становив у середньому – 4,9 року, у Чернігівському окружному суді – 1- років, Стародубському – 8 років. У 1874–1896 рр., 1902–1911 рр. Ніжинський окружний суд очолювали особи, які на теренах України раніше не працювали (Е. Ф. Бострем, Ю. І. Рахальський, А. М. Гофман) або працювали недовго (М. Р. Гіппіус, Л. І. Ланге – по три роки), тому керівництво суду було слабо інтегроване в українську судову спільноту та судову спільноту краю, у дворянські корпорації Ніжина та Чернігівської губернії. Як виняток, можемо назвати М. В. Шугурова, М. С. Грабаря, О. С. Байбакова. У Російській імперії Міністерство юстиції проводило цілеспрямовану кадрову політику, відповідно до якої голови окружних судів повинні були мати досвід роботи в системі прокурорського нагляду. Тому як мінімум вісім голів (88,9 %) Ніжинського окружного суду мали досвід роботи в системі прокурорського нагляду. Також з’ясовано, що в одному випадку особу було переведено в Ніжинський окружний суд із центральних органів управління (Сенат), у трьох випадках – із судової палати або палати кримінального та цивільного суду, ще в трьох випадках – переведення відбулося з аналогічної посади голови окружного суду. Упродовж 1874–1917 рр. у Ніжинському окружному суді сім осіб обіймали посаду товариша голови. Із них шість (85,7 %) належали до привілейованої соціальної групи – дворянства, один (14,3 %) – виходець із родини спадкових почесних громадян (І. Г. Орленко). Лише в одному випадку заступник голови окружного суду володів значною нерухомістю (Д. О. Вікторов). За релігійною належністю шість заступників голови були православного віросповідання (85,7 %), один – римо-католицького (14,3 %). Зафіксовано, що у двох випадках шлюби заступників голови були міжконфесійні, що сприяло декатолизації нащадків римо-католиків. За етнічною належністю до 1906 р. товаришами голови Ніжинського окружного суду були лише росіяни та зрусифіковані місцеві поляки й шведи. Тільки перед Першою світовою війною відбувається певна «українізація» посади. Двоє етнічних росіян (Г. І. Жуковський та В. В. Попов) закінчили Санкт Петербурзьку гімназію, Казанський університет; росіянин Д. О. Вікторов – Харківський університет. Уродженці України (етнічні українці, зрусифіковані шведи) закінчили Київський та Новоросійський університети, лише Й. М. Пашковський – Імператорське училище правознавства. Упродовж 1874–1914 рр. середній вік новопризначених заступників установи становив 45 років з тенденцією до збільшення віку в межах 15–20 років. В окружному суді простежуються дві моделі призначення на посаду товариша голови: а) суддя окружного суду – товариш голови окружного суду (85,7 % випадків); б) товариш прокурора окружного суду – товариш голови (14,3 %). Проаналізовано три моделі кар’єрного зростання майбутніх товаришів голови Ніжинського окружного суду: а) служба в системі інституту мирових суддів Правобережної України; б) робота в системі інституту прокурорського нагляду; в) робота на посаді судді окружного суду. З’ясовано, що до призначення в окружний суд сім заступників голови працювали в 17 губерніях: російських (55,7 %), українських (33,3 %), литовських (11 %). До 1893 р. жоден із заступників голови суду не мав значного досвіду роботи в судовій сфері України. На основі довідкових видань, матеріалів діловодства Ніжинського окружного суду складено колективну біографію суддів та судових слідчих Ніжинського окружного суду за 1874 – лютий 1917 рр. за критеріями етнічної та соціальної належності, майнового становища, освітнього рівня та особливостей кар’єрного шляху. Колективна біографія суддів Ніжинського окружного суду виглядає таким чином. З’ясовано станову належність 35 із 40 членів суду: 18 суддів (51,4 %) були дворянами, 4 особи (11,4 %) – духовного звання; 3 особи (8,6 %) – купецького стану; по дві особи – сини оберофіцера, чиновника, міщанина та ін. Із 40 суддів 18 осіб (45 %) були власниками земельного фонду, дач та нерухомості. За релігійною належністю із 40 суддів 82,5 % (33 особи) становили православні, 10 % (4 особи) – римо-католики, 5 % (2 особи) – лютерани та один (2,5 %) вірмено-григоріанин; за етнічною належністю більшість становили росіяни (18 осіб, 45 %), дещо меншим було представництво українців (15 осіб, 37,5 %), 3 поляків (7,5 %), 2 (5 %) німців, по одному вірменину, литовцю. Частка українців за сорок років поступово зростала з третини до 44–45 %, а в деякі періоди навіть сягала 54 %. Частина шлюбів була міжконфесійною, що сприяло декатолизації нащадків римо-католиків. Від 1889 рр. серед суддів частка випускників українських вишів стає помітною, оскільки зазвичай у них навчалися українці, росіяни з Наддніпрянщини та з прикордоння, українські поляки, які тривалий час працювали в суді. Також у другій половині 1880–1890-х рр.загалом збільшується кількість студентів-юристів в українських вишах. Середній вік новопризначених суддів становив 42,2 р. із тенденцією до «старіння». Вдалося реконструювати географію руху 35 юристів та виокремити певні особливості: а) 21 особа (60 %) перед призначенням у Ніжин працювала в одній з українських губерній; б) 14 осіб (40 %) перед призначенням у Ніжин працювали за межами України; в) частка суддів, що мали досвід роботи тільки в українських губерніях, коливалась у межах 11 - 30 %; г) 13 суддів закінчили кар’єру в Ніжині, 8 осіб – продовжили її в Чернігівській губернії, 7 осіб – у Києві. У процесі аналізу життєписів суддів реконструйовано шість моделей їхнього кар’єрного зростання: 1. Судовий слідчий – система прокурорського нагляду – член окружного суду: 9 осіб (22,5 %). 2. Судовий слідчий, – член окружного суду: 5 осіб (12,5 %). 3. Мирова судова система – член окружного суду: 8 осіб (20 %). 4. Дореформені судові установи, державні установи – окружний суд: 6 осіб (15 %). 5. Секретар Сенату / судової палати – член окружного суду: 2 особи (5 %). 6. Канцелярські посади / судовий слідчий / товариш прокурора – міська судова система / повітова судова система – член окружного суду: 4 особи (10 %). Колективна біографія судових слідчих окружного суду виглядає таким чином. Із 40 років на посадах судових слідчих працювало 56 осіб, які за соціальною належністю структуровано таким чином: дворяни – 29 осіб (51,7 %); міщани – 4 (7,1 %), духовенство – 8 (14,2 %), селяни – 3 (5,3 %); по два представники: сини оберофіцера, колезького асесора, губернського секретаря, купця та ін. За релігійною належністю: православні – 48 осіб (85,7 %); римо-католики – 7 (12,5 %), лютерани – 1 (1,7 %). За етнічною належністю: більшість українці – 34 особи (60,7 %), росіяни – 10 (17,8 %), поляки – 5 (8,9 %), білоруси – 4, німці (обрусілі) – 2, греки – 1. Зафіксовано, що частина шлюбів була міжконфесійною, що сприяло декатолизації нащадків римо-католиків. До 1899 р. помітну частину слідчих становили вихованці Ніжинського юридичного ліцею (16 осіб, 28,5 %), а з 1899 до 1913 рр. – Київського університету (23 особи, 41 %). Під час аналізу кар’єрного шляху судових слідчих з’ясовано, що 73,1 % новоприбулих були особами до 35 років. Реконструйовано особливості їхнього кар’єрного руху в просторі: 1) 36 осіб (64,2 %) перед призначенням у Ніжин працювали тільки в Київському судовому окрузі; 6 осіб мали досвід роботи у Віленському судовому окрузі; 4 особи – у Привіслянському краї; 9 осіб – у російських губерніях; виявлено мінімальний зв’язок Київського судового округу з установами Одеського й Харківського судових округів. Із 56 судових слідчих: 22 особи (39,2 %) побудували успішну кар’єру судового слідчого в Ніжинському суді; подальша доля 11 осіб (19,6 %) невідома; 8 осіб (14,2 %) продовжили кар’єру в системі прокурорського нагляду; 6 осіб (10,7 %) продовжили кар’єру на посаді члена окружного суду; 3 особи вступили на військову службу та ін. Виявлені в ході дослідження та введені в науковий обіг джерела суттєво розширюють можливості використання їх під час підготовки праць з історії Сумської та Чернігівської областей, історії України, історіографії, джерелознавства.