Зворотний зв’язок як педагогічний механізм формування академічно доброчесної поведінки здобувачів вищої освіти

Abstract

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переходу від переважно контрольного реагування на порушення академічної доброчесності до педагогічних практик, спрямованих на формування здатності здобувачів освіти самостійно дотримуватися її принципів у навчальній діяльності. Мета статті полягає в теоретичному обґрунтуванні зворотного зв’язку як педагогічного механізму формування академічно доброчесної поведінки здобувачів вищої освіти, визначенні логіки його функціонування та умов результативного застосування. Використано методи теоретичного аналізу, порівняння, систематизації й узагальнення наукових підходів, а також теоретичного моделювання. На основі проведеного дослідження уточнено сутність доброчесно орієнтованого зворотного зв’язку та встановлено, що його педагогічний ефект визначається не фактом повідомлення здобувачеві про помилку, а використанням отриманої інформації для коригування способу академічної дії. Обґрунтовано механізм, що охоплює нормативне орієнтування, виявлення невідповідності, педагогічну інтерпретацію проблеми, коригувальну дію, самооцінювання та перенесення сформованого способу поведінки на наступне академічне завдання. Визначено умови його результативної реалізації: зрозумілість і попередню визначеність критеріїв, своєчасність, конкретність та інтерпретованість зворотного зв’язку, можливість практичного використання отриманих рекомендацій, діалогічність, а також розмежування навчальної помилки та свідомого порушення. Зроблено висновок, що критерієм результативності такого зворотного зв’язку є не виправлення окремої роботи, а зростання здатності здобувача освіти самостійно приймати академічно доброчесні рішення в нових навчальних ситуаціях. The relevance of the study is determined by the need to shift from predominantly control-based responses to academic integrity violations towards pedagogical practices aimed at developing students’ ability to independently follow academic integrity principles in their learning activities. The purpose of the article is to theoretically substantiate feedback as a pedagogical mechanism for developing academic integrity behaviour among higher education students, to determine the logic of its functioning and the conditions for its effective use. The study employed theoretical analysis, comparison, systematisation and generalisation of scholarly approaches, as well as theoretical modelling. The study clarifies the essence of integrity-oriented feedback and establishes that its pedagogical effect is determined not by the mere communication of an error to a student, but by the use of the information received to adjust the student’s way of acting in an academic context. A mechanism comprising normative orientation, identification of a discrepancy, pedagogical interpretation of the problem, corrective action, self-assessment, and transfer of the developed mode of behaviour to a subsequent academic task is substantiated. The conditions for its effective implementation are defined as clarity and prior specification of criteria, timeliness, specificity and interpretability of feedback, the possibility of practically applying the recommendations received, dialogic interaction, and differentiation between a learning error and a deliberate violation. It is concluded that the effectiveness of such feedback should be assessed not by the correction of an individual assignment but by the student’s growing ability to independently make decisions consistent with academic integrity principles in new learning situations.